12. Мрії і наміри
Вони прудко котилися Піщаною дорогою поміж молодих сосонок і ялинок, всі дерева були просвічені світлом нерухомого сонця, лагідним жовтим кольором світився чистий пісок, і кожен собі думав про своє.
Ходючкові уявилася та сама картина: літак «Ту» стоїть нерухомий у небі, встромивши крило у нерухому хмару… Хлопчикові здавалося, що його мама й тато у мить зникнення Часу якраз визирали в ілюмінатор, бо дуже скучили за своїм синочком і всіма рідними. А ще хлопчик думав про старовинний годинник із нерухомим маятником, із завмерлими сонцем І місяцем; вій пригадав тварин і птахів, викарбуваних на ньому: там були крук і пацюк — то ж, певна річ, Кирило і Бруднерський! Аж у грудях похололо…
Раптом у вікно машини влетів Фока Сильвестрів і сказав:
— Мрієте? Мрійте-мрійте! Поки ви тут собі мрієте, Бруднерський якимсь чином дізнався, що ви продовжуєте переслідування, і послав до крука Кирила ховрахів, щоб запросити його на переговори. Крук одним ховрахом пообідав, а решта привела його в Колючий ліс до Бруднерського. От!
Бруднерський узяв із собою на переговори хулігана Маєша. Він вважав, що в присутності хулігана Кирило його, пацюка, не чіпатиме. Поки вони чекали крука, Маєш розповів Бруднерському:
— Одного разу я приніс із школи одиницю, і мамка розплакалася, так я, щоб вона перестала, вимив геть увесь посуд і нічого не розбив.
— От і дурень, — сказав Бруднерський. Він вже не звертався до Маєша на «ви», бо вважав його своїм підлеглим. — От і роз-пере-дурень. Треба було розбити весь посуд і нічого не мити.
Маєш глянув на пацюка з огидою і промовчав. Він раптом подумав, що Сміхоша йому не пробачить сьогоднішнього обману, і йому вже не судилося почути, як вона сміється.
Порожньо і лячно зробилося хлопчикові Степанкові на прізвисько Маєш. Він здогадувався, що накоїв несусвітенних дурниць, і не знав, що йому діяти далі.
Крук Кирило зашумів крилами, чорно майнув над галявою і сів на гілці. Бруднерський негайно сховався у кореневище дуба, щоб Кирило, бува, не застосував яких-небудь недозволених прийомів ведення дискусії. Улесливо сказав:
— Ви, звичайно, чули, вельмишановний круче Кирило, що ми украли Час.
— Хто украв порося, у того у вухах пищить, — сказав крук Кирило.
— Яка правда! — закричав Бруднерський. — Яка правда! Ах, який же ж, який же ж я розумний!!!
Це він хотів похвалити крука Кирила, але не вмів хвалити нікого, крім себе. І далі він виклав свою справу:
— Для того, щоб настав золотий вік, дуже бажано, щоб вельмишановний крук Кирило знешкодив песика Джульку, а також з’їв кицьку Прісю і шпака Фоку Сильвестрова. Джулька і Пріся — це останні такса-щуролов і кицька, що зосталися у світі. Люті вороги!
Кирило замислився. Бруднерському здалося, що він спить, і тоді пацюк трохи висунувся з-під кореневища:
— Агов, вельмишановний!..
— Цей шпак Фока-Родивон… — мовив крук, не розплющуючи очей. — Чортового геть його болота послав до я. Я живих птахів не б’ю.
— Плачу ховрахами!
— Я ховрахів беру й так, — Крук підстрибом присунувся ближче до стовбура. Бруднерський позадкував глибше в щілину. Він сказав:
— Сто ховрахів. Сто мишей. Сто молодих пацюків. І завжди, скільки схочете ви й ваші діти.
— Коли обіду занадто багато, не ти його їси, а він тебе. — Крук трохи подрімав, тоді закінчив: — Добре, я злітаю, подивлюся на ту кицьку.
По тих словах крук Кирило знявся в повітря і полетів до себе на Козачу гору.
Хуліган Маєш впродовж їхньої розмови не сказав і слова.
Він похнюпився і про щось міркував, од незвички голосно сопів.
Усю цю розмову і переповів Фока Сильвестрів.
Вислухавши його, Ходючок і Сміхоша сумно перезирнулися. Фока додав:
— Мій брат Родивон Сильвестрів полетів умовляти крука.