І знову потекли по проспекту дві зустрічні лавини автомашин, тролейбусів і автобусів…
З під’їзду вийшла примхлива бабуся і, знявши з носа окуляри у металевій оправі, підозріливо озирнулася. Звела очі угору й побачила на балконі дітей. Ганнуся їй сказала:
— Добрий день, бабусю Дерібо!
— Хулігани, — енергійно відповіла бабуся. — Як ти мене назвала?
— Добрий вам день, Неоніло Семенівно! — уклонився їй Петрик.
Степанко теж невміло уклонився і запитав:
— Скажіть, будь ласка, як поживає папуга Аристарх?
— Як поживає! — вигукнула примхлива бабуся. — Як він може поживати! Сидить у своїй клітці і вимагає з мене морозива! Оце й біжу.
Неоніла Семенівна одягла окуляри, повернулася і пішла. Та раптом озирнулася на дітей і виразно підморгнула їм веселим круглим оком.
Пріся терлася боками об ноги Петрика і Ганнусі і голосно муркотіла. По двору швидко бігав невтомний такса Джулька. На перильця балкона сіли два однаковісіньких шпаки і засвистіли. Вони зовсім не боялися дітей і кицьки, але говорити, звичайно, не вміли.
Із свого ранкового походу в гастроном повернувся Ходючків дідусь Андрій. І він був зовсім не дід, [а високий сильний чолов’яга з чорною чуприною і світло-блакитними добрими очима. Він поставив господарську сумку в кухні на стілець і ступив до кімнати, де зібралися діти. В цей час розчинилися на годиннику дверцята, визирнула Зозуля і рівно десять разів проспівала: «ку-ку!» Дідусь Андрій зиркнув на свого наручного годинника і сказав:
— Десять годин. Як завжди, точно. Так-от, діти, ми з Петриком їдемо в аеропорт зустріти тата й маму. А ви можете провести нас до машини.
— Поїдете Умпарарою?
— Атож.
— Куди йому! Він сьогодні так вимотався!..
Щоб він ще чого не бовкнув, Сміхоша заторохтіла:
— Ді-і-іти! Феофеофанчик закрився і відпочиває! Дивись, Маєшу, дивись!
— Як ти сказала? — здивувався дідусь.
— Це я — Маєш, — пояснив Степанко. — Відомий хуліган.
— А не схоже, — сказав дідусь.
— Мабуть, він перевиховався, — усміхнулася дівчинка.
Степанко промовчав і знічено опустив очі. Дідусь підозріливо огледів усіх одне за одним і проникливо запитав:
— Слухайте, діти, якісь ви сьогодні не такі. Ану, викладайте: що тут сталося?
— Діду! Ти мені віриш? — запитав Ходючок.
— Як і ведеться між справжніми чоловіками, — відповів дідусь.
— Так-от: нічого ніде не сталося.
— Тоді я пішов заводити машину, — сказав дідусь і вийшов.
— Але ж ти сказав дідусеві неправду… — прошепотіла Ганнуся.
— Ні, я сказав правду, — відповів Петрик. — Все, що з нами сталося, було поза часом! А це все’дно, що нічого не було. Казка та й годі.
Усі спустилися вниз і підійшли до автомобіля, дідусь Андрій розчинив дверцята і сів за кермо, а Ганнуся тонесенько заспівала:
І тоді Умпарара приязно глянув у личко дівчинки і лукаво блимнув підфарниками.
