— А де В’юн?
— Я гадав, що він з вами!
Серце хлопця стиснула тривога. Значить, то стріляв їхній вірний товариш! Що з ним? Може, його поранено, вбито чи полонено? І П’єро рішуче заявив, що треба негайно йти на допомогу В’юнові, без нього вони не вирушать звідси.
— Є у вас принаймні яка-небудь зброя? — запитав професор. Бурлака пояснив, що вони мають тільки револьвер, та й той у В’юна.
— Але зважте, що це безумство! — вигукнув Шульц. — Двоє чоловіків і дитина проти десятьох наці, озброєних до зубів і до того ж вправних стрільців!
На вулиці перед будинком знову почалася стрілянина.
— Вони застрелять В’юна! — вигукнув П’єро. — Ні, я не можу лишити його на смерть. Бурлаче, під’їдь машиною до будинку!
Бурлака зараз же запустив мотор. Ні слова не кажучи, старий професор сів у машину побіч П’єро. У повній тиші втікачі поволі рушили вздовж муру й темного лісу.
Зненацька попереду, біля чагарників, з’явилася якась невиразна тінь.
— Ми загинули! — прошепотів учений. — Це, напевне, фашист… Він нас помітив і зараз зніме тривогу!
— Гей, зупиніться, друзі! Я таки вислизнув.
П’єро не міг стримати свого здивування і радості.
— Невже це ти, В’юне!
Замість відповіді хоробрий парижанин скочив на підніжку машини.
— Ну, тепер швидше завертайте чортопхайку і мастіть п’яти салом. Своїм криком хлопець виказав нашу схованку, і коричневі сорочки за мить будуть тут.
Різко вивернувши кермо, Бурлака додав газу, і машина швидко заглибилась у ліс.
— Тримайтеся цієї дороги! — пояснив професор Шульц. — Зараз будуть круті повороти, а опісля виїдемо на шосе до Страсбурга.
П’єро став навколішки на сидіння і вдивлявся в дорогу, що зміїлася позаду.
— Гадаю, що це вони!
Далеко за деревами показалася машина переслідувачів. Тримаючи револьвер у руці, В’юн обернувся назад, але хлопець не радив стріляти — відстань була велика, і до того ж треба берегти набої.
Нацисти, безперечно, наздоганяли. Пролунали безладні постріли, і кілька куль просвистіло над головою втікачів. Шульц добре знав дорогу і попереджав:
— Тепер, хлопці, увага: ми наближаємось до закрутів!
Не зменшуючи швидкості, Бурлака крутонув кермо; аж завищали колеса. Праворуч… Ліворуч… Дорога звивалася гадюкою вздовж стрімкого схилу.
— Так можна й носи порозбивати! — сказав В’юн після одного карколомного повороту.
— Не бійся, я своє діло знаю, — кинув Бурлака, анітрохи не зменшуючи швидкості.
— Погляньте, бачите, де вони? — стурбувався старий.
Щоб краще стежити за втікачами, фашисти засвітили фари й помчали просто через ліс, намагаючись перетяти дорогу за пагорбом.
— Газуй швидше, дурний, вони наздоганяють нас! — Спокій товариша почав дратувати парижанина.
— Не бійся, я своє діло знаю, — відповів безтурботно нормандець і додав: — Тихо їдеш — швидше приїдеш.
— Вони наближаються!
— Ще два повороти лишилося, — заспокоїв професор Шульц. — А от вони ризикують машиною і життям.
Наче на ствердження його слів позаду почувся глухий вибух і тріск. Машина з фашистами ввігналася в одну з кам’яних брил, розкиданих вздовж дороги.
— Отепер шлях вільний, ми на соші, — спокійно промовив флегматичний нормандець. — Можна й газонути.
Машина рвонула вперед, в обличчя вдарив вітер. П’єро пильно вдивлявся в те місце, де щойно трапилася аварія. Там шугало високе полум’я: то горіли уламки.
— От вони й одержали приз за швидкісний перебіг бездоріжжям до Страсбурга. Не доеєлося нам їх і спиняти, — радів Бурлака. — Здорово нам пощастило!
У ранковому світлі на обрії з’явилися шпилі Страсбурзького собору. Втікачі наближалися до великого ельзаського міста. Чепурні села поступилися місцем робітничим передмістям, над яким здіймалися димарі броварень і консервних фабрик.
— Ви маєте де зупинитися і перепочити у Страсбурзі? — поцікавився професор Шульц.
— Ні, я, на жаль, не знаю цього міста, — скрушно відповів П’єро.
— Якщо бажаєте, підемо до старого заїзду біля моста Корбб, тут недалеко. Там ми почуватимемо себе спокійно. А заїзд зветься трохи дивно — “У дикої людини”.
ВУЛИЦЯ БРЮЛЕ
Сонячний ранок застав усіх трьох друзів у дешевому заїзді, в кімнаті професора Шульца. З сусіднього базарного майдану долинав гомін натовпу і вигуки торгівців. Доктор мовчки й уважно слухав довгу оповідь П’єро про його пригоди.