— Я дуже турбуюся за свого сина, — почав розповідати Дювіньйон. — Після полудня нас заатакували злочинці, що зчинили бунт у тюрмі. Ми були змушені стріляти, і мій син поїхав з товаришем шукати тіло хлопця. Їм здалося, що він упав зі скелі на берег. Їх і досі нема, а що з ними поїхало двоє незнайомців, то я непокоюся ще більше.
Преміор зацікавився і попросив змалювати йому незнайомців.
— Ого! То це В’юн та Бурлака, двоє небезпечних злочинців, що їх розшукує поліція. Вони рятують свого товариша. Такі шибайголови могли й зарізати вашого сина. Треба негайно діяти.
Ділок заметушився. Він крикнув у залу, викликав майора і молодих гультяїв.
— Нам треба поспішати, і тому я прошу, щоб жінки не йшли з нами, а лишалися тут.
Почувши це, пані Дювіньйон пронизливо скрикнула:
— Вони вбили мого Гаетана!
Не звертаючи уваги на дружину, що знепритомніла на руках у майорші, Дювіньйон рушив у дорогу. Майор теж супроводив це збіговисько. Він без угаву базікав про місце, де впав Гробак та його товариш, про своє надзвичайне вміння орієнтуватися вночі.
— Чекайте, я пригадую, як у квітні 1923 року в Конго, коли я полював з товаришем на газелей…
Незважаючи на запевнення, майор ледве зміг знайти місце, що всі шукали.
Преміор і Дювіньйон засвітили потужні кишенькові ліхтарі. Все було спокійно, тільки хвилі билися об каміння і свистів вітер.
— Нема нікого, — сказав Преміор.
— Почекайте! — перебив раптом Дювіньйон. — Мені здалося, що хтось кличе. Послухайте!
Преміор нашорошив вуха. Справді, крізь плюскіт хвиль йому почулися глухі зойки. Вандергольдів посіпака присвітив туди, звідки долинали дивні звуки. Вітер на хвилину спинився, і тепер стало ясно чути відчайдушне скиглення. Преміор оглянув високий берег, шукаючи зручний шлях, щоб спуститися.
— Маєте вірьовки? Ні? Найдіть, де хочете, йдеться про життя ваших героїв.
РОЗПОВІДЬ СЕН-СІРЦЯ
Коли б Преміор, Дювіньйон і майор мали охоту до сміху, вони б обов’язково зареготали, побачивши жалібний вираз обличчя Едгара. Чепуристий юнак був одягнений в полотняний костюм в’язня дитячої тюрми, такий замалий, що штани сягали лише до колін. Едгару зав’язали рота і скрутили руки. Він аж позеленів зі страху. Що ж до Гаетана Дювіньйона, то жевжик тремтів усім тілом і не міг вимовити ані слова. Обох бовдурів відіслано на дачу Дювіньйонів і покладено у ліжко. Кілька добрих ковтків горілки повернули Едгарові Муфлону бадьорість, і він, немилосердно брешучи, почав розповідати про свої пригоди. Гаетан так отетерів, що йому мов заціпило.
— Не розгубившись, — розповідав сен-сірець, — я швидко вихопив револьвер, що мені дав батько, і націлився в цих розбишак. Я стояв на кормі, як раптом човен гойднуло, я впав і випустив із рук зброю…
Едгар, звичайно, брехав. Насправді його страшенно нудило, і от в рішучу хвилину, коли він намірився стріляти в Бурлаку, нестримна сила примусила його перехилитися через борт.
— Коли я підвівся — провадив Едгар, — Бурлака вже схопив Дювіньйона, а на мене кинувся отой бандит із паризького передмістя, на прізвисько В’юн. Бурлака став за кермо і повів човен прямо до маленької печери, де лежав малий, здається, П’єро.
— Цей П’єро, — вів далі Едгар, — не був поранений, але здавався такий виснажений, що його навіть підтримував Бурлака. Потім отой бандит, не кажучи ні слова, зідрав із мене одяг і звелів надягати оте лахміття. Мене посадили на краєчок скелі поруч із моїм другом Дювіньйоном, там ви нас і знайшли. Я не міг ані ворухнутися, ані покликати на поміч, бо мене міцно зв’язали і заткнули рота ганчіркою… Їхнє судно зникло в напрямі Плугарнеля.
— Не їхнє судно, а моя яхта!.. — сльозливо простогнав молодий Дювіньйон і знову впав у забуття.
Преміор подякував сен-сірцеві за цю звістку.
— Я знайду цих бандитів. Ви ж знаєте, що всі шляхи з півострова на материк перетято. Трьох грабіжників і волоцюг схоплять, мов щурів, якщо тільки вони не спробують утекти морем. Я негайно вирушаю навздогін…
…Моторний човен “Ельсінор” з В’юном, П’єро та Бурлакою на борту пристав до берега біля Плугарнеля. Спортивна машина, що нею друзі приїхали з замка Крилатого Змія, стояла біля останнього будинку на дорозі, що вела на Карнак. Перед від’їздом друзі спробували розшукати в замку формулу лотариту серед паперів вченого, але з усього було видно, люди Преміора вже обнишпорили всі закапелки.
Троє друзів щасливо висадилися на берег. Турбувало тільки здоров’я П’єро. Муки, що їх він зазнав у Вандергольда, голод в’язниці, нервове напруження під час втечі далися взнаки. Після пострілу хлопець спустився тріщиною на морський берег і сидів там, неспроможний навіть ворухнутися. Він нічого не їв, та ще й терпів спрагу. На щастя, у човні В’юн знайшов якісь харчі і воду, і це трохи підживило П’єро.