Він так захропів, що шибки деренчали.
О сьомій вранці капітан розбудив Преміора: тільки-но повідомлено з жандармерії Понтівї, що знайдено розбиту машину Вандергольда.
ДОРОГА НА ПОНТІВІ
Ніч напнула чорне шатро беззоряного неба. Легенький вітрець, що спочатку приносив приємну прохолоду, ущух, і настала важка передгрозова задуха.
— Ану, давай швидше! — наказала Гране людина з чорною бородою і штовхнула водія кулаком.
Якби бригадир ле Мулек був трохи уважніший, пропускаючи через міст машину Вандергольда з жовтим “Морелем”, то він би побачив, що бородатий турист непомітно тримав під боком у Гране парабелум.
Начальник охорони мовчки натиснув педаль. Маленьке провінційне містечко Орей давно спочивало, коли машина проїхала його і вихопилася на дорогу до Понтіві. Навкруги панував спокій. Ледь чутне гудіння мотора зливалося з пронизливим сюрчанням коників.
Машина проїхала ще кілометрів із п’ятнадцять. Тоді бородатий пасажир сказав Гране:
— Зупинись на хвилину, я заміню тебе.
Машина стишила хід, але раптом Гране замість гальмувати крутонув кермо, і чорний лімузин ударився радіатором об дерево. Дверцята відчинилися навстіж, чорнобородий вилетів із кабіни, випустивши з рук зброю.
Хвилина була щаслива. Начальник охорони Вандергольда блискавично вистрибнув з машини і зник в нічній темряві.
Пасажир одразу ж прудко схопився на ноги і, як був, без зброї, кинувся слідом за Гране. Але в темряві годі було шукати втікача.
Тоді він повернувся до машини. Схопившись за бороду, рвучким рухом зірвав її, Бороду було причеплено! Таємничий турист виявився Бурлакою, який вдало скористався зі знайденого у Преміора реквізиту. Потім голосно покликав:
— Гей, друже, ти ще живий?
На відповідь він почув знайомий насмішкуватий голос:
— Я мертвий лише для жандармів. Чи не так, любий Гране? А ви, виявляється, поганенько управляєтесь із машиною…
— Щось я дуже боюся, що Гране не відповість тобі, — глузливо відповів Бурлака. — Він накивав п’ятами…
Зачувши це, В’юн, немов обпечений, вискочив з машини. Його друг скрушно стояв біля покаліченого радіатора. Одна фара ще світила. Обличчя В’юнові густо вкривала мертвотно-зелена фарба, що надавала йому вигляду мерця.
— Ех, ти! Як ти міг проґавити такого мерзотника! Тепер він зчинить тривогу. А де ж ми зараз?
— Неподалеку Понтівї.
— Довго ж ти чекав нагоди, щоб зупинити машину і пересісти в наш “Морель”! Ми б тоді відвезли Гране в надійне місце. А тепер шукай вітру в полі. Я ж тобі кілька разів пояснював свій план. Чому ти не послухав мене?
— Я думав, що їхати з Гране для нас буде безпечніше. Ти здорово вдавав із себе мерця! Та коли вважав, що я запізнився, чому ж про це сам не сказав?…
— Ну, годі про це. Ходімо побачимо, як почуває себе П’єро.
Насправді В’юн, загорнутий у теплу ковдру, одразу ж заснув у машині, як тільки вони переїхали міст. Лише струс від удару машини об дерево розбудив вигадливого парижанина. Друзі поклали хлопця між двома пакунками, що надійно сховали його від сторонніх очей. П’єро лежав блідий і нерухомий. Невже помер? Чи, може, задихнувся?.. Але коли В’юн нахилився над тілом, то почув слабке дихання.
Бурлака переніс хлопця на заднє сидіння спортивної машини.
— Ну? Що тепер будемо робити? — запитав він В’юна.
Парижанин в цей час уважно вивчав карту, що її знайшов у Преміора.
— Ми поїдемо в Ренн, а потім прямо до Ле-Мана. Чи, може, нам знадобиться їхня машина?
— Боюся, що ні.
— Тоді на біса вона нам здалася; тільки нас затримає. Залишимо тут оцю мільярдерську чортопхайку і накиваємо п’ятами.
— Мабуть, знову щось надумав? — запитав Бурлака. — Правду кажуть: хоч малий горщик, та мед смачний.
Здоровань із ніжністю поглянув на хитрого парижанина — без нього хіба вони вислизнули б із пастки біля Карнака?
— Не поспішай, ще встигнеш дізнатися. Краще риштуй в дорогу нашу стару карету.
Бурлака відв’язав линву від “Мореля”, В’юн поскладав речі.
…Коли настав день, машина з месниками Клемана Лотера вже проминула Ле-Ман і мчала орлеанською дорогою.
НАБРИДЛІ СТРАВИ
— Знову цей клятий консервований потрух!
Бурлака розлючено відсунув свою тарілку.
— Не лякайся, опісля ще одержиш салат. Дуже поживно, та й зуби заразом почистиш, — глузував В’юн.