— Що значить стара гвардія, — сказав особист. — Уся доповідь — дві хвилини.
— До поняття «стара гвардія» я здебільшого відношу Молотова чи Кагановича, — відрубав Костенко.
— Мерзотники, звичайно, але працювати все-таки вміли, цього не можна не визнати… Авіаційні заводи під час війни ставили за три місяці, — озвався Назарян.
— Тільки тому, — сказав Костенко, — що Байбаков вимолював у Берії додаткове харчування для каторжан, в основному політпрацівників ленінської пори… Будували, справді, швидко, але поховали там не менш як сто тисяч більшовиків…
Немовби намагаючись відійти від цієї теми, особисто спитав:
— У вас є оперативні дані на американця?
— Я допитував його свого часу…
— Ви ж не служили в Чека…
— Цей американець цікавив мене з вісімдесят першого… А втім, — відіграв Костенко, — він був росіянином, емігрував, ішов по моєму профілю, у справі «катал»; афери, але з виходом на мафію… Для вас, гадаю, він інтересу не становив… Інша справа — той, хто возив його на машині з фальшивими номерами до п’ятдесят третього, повторюю, був майором чи підполковником колишнього МДБ… Потім його судили й дали п’ятнадцять років…
— Прізвище?
Костенко всміхнувся, відповівши запитанням на запитання:
— Прізвище? Якби я знав усіх, хто сидів у Саблазі у справах Берії чи Абакумова, я назвав би прізвище…
— Ні фото, ні робота?
— Є фоторобот.
— Можна подивитися?
— Зайдіть до капітана Строїлова, він тепер шеф… Але по роботу його впізнав убитий, Михайло Яструб; кличка в цього садиста була Хрін.
— Можна познайомитися з вашою розробкою? — спитав Ромашов.
— До начальства звертайтесь…
— Ми дамо наш висновок про метал завтра надвечір. Згодні, Іване Спиридоновичу? — Ромашов обернувся до Назаряна.
— Не встигнемо. Днів через три. І крім того, нам потрібен цей самий штик… До завтра не встигнемо.
— Час втрачаємо, — сказав Костенко.
— Ми надішлемо відповідь завтра ввечері, — повторив Ромашов.
Дружньо розпрощавшись, уже біля дверей, Ромашов зупинив Костенка запитанням:
— Це допоможе розкриттю обставин вбивства Федорової, Владиславе Романовичу?
Костенко стримався, щоб не крутнутися на підборах, таким несподіваним було це запитання; поклав руку на мідну ручку масивних дверей і спитав:
— У вас було дуже мало часу, щоб дізнатися про мою причетність до розслідування вбивства Федорової…
— Було. Ще у вісімдесят другому, коли мене перевели сюди… А до цього я працював у КДБ, чув про справу Федорової, ваше прізвище знаю дуже добре… Якщо хочете перекинутися кількома словами — милості прошу, перепустку випишуть без свинської тяганини… Прізвище моє запам’ятали?
…Костенко вирішив був поїхати на Петровку — новина з капітаном Строїловим його приголомшила, але потім сів у холі на диванчику біля рахітичної пальми; три крісла, дві попільнички; дивно, зараз насувається нова кампанія — цього разу проти куріння; невже начальство не розуміє, що будь-яка заборона породжує поступовий, але грізний протест мільйонів?
Заборонили горілку — піднялася наркоманія, самогон повсюдно, тепер ввели карточки на цукор…
Заборонять куриво — ще страшнішою стане наркоманія, спекуляція буде чорною, хоч усі внутрішні війська проти цього кинь.
Дозвіл — на добро, заборона — на загибель. Який плід солодкий? У тому й річ, що заборонений, це тобі не «Короткий курс», це — Біблія.
Скільки ж часу він там просидить у Назаряна, подумав Костенко про особиста Ромашова; напевне до Назаряна зараз ітимуть люди з папками…
Справді, через кілька хвилин захекавшись прибігли два співробітники з папками під грифом, потім жінка, потім генерал з шкіряним портфелем.
…Ромашов вийшов через півтори години; не здивувався з того, що Костенко чекав його, кивнув:
— Ходімо до мене. Відповім, що пам’ятаю.