Костенко витяг фоторобот, показав Ромашову.
— Цього чоловіка не зустрічали?
— Ні, — відповів Ромашов.
— Твердо?
— Абсолютно.
— Прізвища слідчих Федорової не забули?
— Один помер. Лібачов, здається. А Бакаренко, по-моєму, живий, працював у ВОХОРі Академії наук, але начебто звідти його вигнали — спивається.
— Їх судили?
— Не пригадую. Здається, з партії виключили.
— Звання й пенсію залишили?
— Зняли. А чому вас так цікавить цей? — Ромашов кивнув на фото.
— А тому, що він сидів разом з Яструбом… А Зою Федорову мучили садисти… І працював цей чоловік на руднику Саблагу, де добували той метал, з якого зроблені шило й викрутка… Хто ж такий Бакаренко?
— Нікчема. Після арешту Берії розвалився до сідниці, руки трусилися, плакав…
— Тоді він боявся, що посадять, а тепер страх минув…
— Чому ви у Назаряна сказали, що у вас немає фото?
— Тому, що не знав про вашу участь у роботі по розслідуванню справи Федорової.
— Ось моя картка, — сказав Ромашов, простягти Костенку візитку. — Дайте я допишу домашній телефон. Дзвоніть, якщо можу бути чимсь корисний. Від Назаряна відповідь одержите завтра. Метал справді з рудників Саблагу. Але цього в назарянівському висновку не буде. Коли зустрінетесь з Бакаренком, я дам вам заяву старого більшовика Савушкіна — на цьому він попливе.
…На Петровку, після того як Костенко знайшов домашню адресу Вакаренка, подзвонили з квартири Люди: ножик для розрізання сторінок в книжках зроблений з такого ж металу, що й шило з викруткою.
Ну, Хрін, тепер держись, подумав Костенко, тепер я на тебе надіну; кайдани, сука! Тоді од «вишки» втік, тепер не відкрутишся, курвин син…
З таким настроєм він і пішов до заступника начальника Московського карного розшуку.
— Дозвольте ввійти позаштатному консультантові, товаришу підполковник?
Заступник начальника свого часу стажувавсь у Костенка; прилюдно величав «Майстром»; зараз, не підводячи очей від паперів, розкладених на столі, сухо відповів:
— Так, будь ласка… Сідайте, я закінчу роботу, а потім поговоримо.
— Ти потім доробиш свої вошиві папери, — з холодною люттю відповів Костенко. — А спочатку поговориш зі мною, ясно?
Підполковник повільно підвів голову — круглу, з приплющеними вухами боксера й скрученим носом; очі в нього були стражденні, розгублені, ворушкі.
— Я завізував папір, що ти керуєш роботою як головний науковий консультант, Майстре. З правом на проведення оперативних заходів… А мене викликали на килим, і я з боєм відстояв для тебе титул «позаштатного консультанта»…
— Хто на мене попер?
— Не скажу. Хоч убий…
— Причина?
— Ти з Мишанею Яструбом дружив?
— Якщо не буде кощунством об’єднати такі поняття, як «дружив» і «профілактував», я дам тобі позитивну відповідь.
— Ти знав, що він купив завскладом тієї друкарні, що випускає найдорожчі ротапринтні видання?
— Ні.
— Але ти знав, що він ними торгує з-під поли?
— Здогадувався.
Підполковник витяг аркуш паперу.
— Це знайшли у Яструба при повторному обшукові: «Костенку — подарунок — набір ротапринта».
— Ти знаєш, що я його двічі саджав на лаву підсудних?
— Так. Але при цьому просив прокурора не крутити йому на повну котушку.
— І суддів просив, бо радянська влада винна у тому, що він став злодієм у законі: батька розстріляли, мати спилася, він уму-розуму набирався в дитячому приюті.
— Романичу, зміни ім’я на Дон Кіхота. Ти що, мала дитина? Не розумієш, що найвища благодать у нас — з’їсти свого?
— Розумію. Поясни: що входить у функцію «позаштатного консультанта»?
— Нічого не входить! Ні-чо-го! А Строїлов — сука, чийсь синок чи племінник! Але оскільки мозком справи — так чи інакше — будеш ти, він одержить позачергове звання й тему для дисертації! А тебе потім розбиратимуть на парткомі. І приклеять зв’язок з кримінальним елементом! Невже не зрозумів?
— Де Мишанин папірець знайшли?
— На смітнику.
— Більше нічого?
— Ні.
— Почерк його дружини взяли?
Підполковник зітхнув:
— Ні, звичайно… Чому ти не підказав?
— Тільки зараз уторопав… Може, вона якісь телефони для нього записувала…
— Ще одне: як тільки ти вліз у діло, на місто повісили два вбивства: Яструб і Людка. Думаєш, приємно? Дзвінки, запити, виклики…
— Поясни мені ще раз мої права — у новій якості.
— Давати ідеї, коли вимагатиме Строїлов.
— І все?
— І все.
— Права контролю за реалізацією своїх ідей я не маю?