Едґар Аллан По
ТАЄМНИЦЯ МАРІ РОЖЕ
Примітка до повного видання 1845 року.
Вперше «Марі Роже» було опубліковано без виносок, бо тоді у цьому не було потреби. Та оскільки з часів трагедії, що лежить в основі цього оповідання, минули роки, виникла потреба зробити виноски й написати невеличкий вступ, який би пояснював суть справи. Поблизу Нью-Йорка було вбито молоду дівчину Мері Сесилію Роджерс, і хоча ця подія викликала бурхливу реакцію та довго залишалося у центрі уваги, справу ще не розкрили на момент, коли було написано та опубліковано це оповідання (листопад 1842 року). При цьому, описуючи долю французької гризетки, насправді автор точно і в подробицях описав основні факти вбивства Мері Роджерс, використавши паралелізми лише в несуттєвих деталях. Таким чином, усі аргументи, що наведені в оповіданні, мають безпосередній стосунок до реальних подій, а дослідження цих подій стало метою автора. «Таємницю Марі Роже» По писав далеко від сцени трагедії, а тому міг користуватися лише повідомленнями, які друкували у газетах. Отже, він багато що проґавив, що могло б стати йому у пригоді, якби він особисто побував на місці злочину. Хай там як, варто зазначити, що зізнання двох осіб (одна з них фігурує в оповіданні під ім’ям мадам Делюк), які було зроблено незалежно одне від одного та через значний проміжок часу після опублікування оповідання, повністю підтвердили не тільки загальний висновок, а й усі основні припущення, на яких ґрунтувався цей висновок.
Паралельно з реальними подіями існує їхня ідеальна послідовність. Вони рідко збігаються. Людина й обставини зазвичай змінюють ідеальну низку подій, а тому вона здається недосконалою, та її наслідки також недосконалі. Так сталося і з реформацією: на зміну протестантизму прийшло лютеранство.
Новаліс, «Погляд на мораль»
Навіть серед найрозсудливіших знайдеться небагато людей, які бодай раз у житті не відчули б ту неясну, хвилюючу, хай і половинчасту, довіру до надприродного, коли ставали свідками таких дивовижних збігів, що розум відмовлявся вважати їх лише за прості збіги. Ці почуття (оскільки половинчаста довіра, яку я маю на увазі, ніколи не трансформується в думку повністю), так ось ці почуття рідко коли зникають цілком, а все через те, що існує теорія випадку або теорія вірогідності, як її називають у спеціальній термінології. А ця теорія за своєю природою є чисто математичною; таким чином, виникає парадокс — найчіткіша та найвизначніша з наук має стосунок до тіней і примар найнезбагненнішого та найнеосяжнішого розумом.
Неймовірні подробиці, які я зараз маю вам розповісти, якщо поставити їх у хронологічній послідовності, творять першу частину з низки надзвичайних збігів, а в другій, або ж заключній, частині усі читачі, без сумніву, впізнають нещодавнє нью-йоркське вбивство Мері Сесилії Роджерс.
Коли рік тому в статті під назвою «Вбивства на вулиці Морґ» я зробив спробу описати деякі цікаві особливості мислення мого друга шевальє С. Оґюста Дюпена, я навіть гадки не мав, що знову повернуся до цієї теми. Саме опис був моїм задумом, який повністю реалізувався у розповіді про неймовірні обставини, що дозволили розкритися особливому таланту Дюпена. Я міг би навести й інші приклади, але вони б не довели нічого, крім уже доведеного. Але дивовижний розвиток нещодавніх подій вразив мене новими подробицями, які я представляю у вигляді вимушеної сповіді. Після того, що я почув не вельми давно, було б дивно, якби я й далі зберігав у таємниці те, що я чув і бачив задовго до цього.
Розкривши таємницю трагічної загибелі мадам Л’Еспане та її дочки, шевальє одразу ж викинув цю справу з голови і знову повернувся до своєї давньої звички меланхолійного міркування. Також маючи схильність до медитації, я повністю підтримував настрій друга. Мешкаючи, як і раніше, у передмісті Сен-Жермен, ми не турбувалися про майбутнє, залишивши його на розсуд долі, а занурились у спокійну дрімоту теперішності, розмальовуючи візерунками мрій нудний світ, що нас оточував.
Але наші мрійливі міркування час від часу порушувалися. Неважко здогадатися, що роль мого друга у трагедії, що сталася на вулиці Морґ, не могла не справити враження на паризьку поліцію. А в її агентів ім’я Дюпена стало притчею во язицех. Сам він нікому, крім мене, не пояснив простої логіки своїх міркувань, за допомогою якої розплутав ту загадкову справу. Про це не знав навіть префект. А тому й не дивно, що розкриття злочину щонайменше вважали справжнім дивом, поминаючи вже те, що завдяки своїм аналітичним здібностям Дюпен здобув славу провидця. Якби він відповідав на всі питання з притаманною йому щирістю, то ця упереджена думка розвіялася б, але душевна ледачість не дозволяла йому створювати ажіотаж навколо теми, яка вже давно перестала цікавити його самого. Ось чому Дюпен привертав погляди поліції, а префектура неодноразово робила спроби вдатися до його послуг. Одна з найпам’ятніших таких спроб була викликана вбивством молодої дівчини, яку звали Марі Роже.