Звiдки було знати кухаревi-товстуну, що все це було хлопцевi забавкою у порiвняннi з базарними вулицями чи готуванням кiзякових колобкiв для палива.
А яка насолода швидко обiрвати золотi покривала цибулин, або почистити головку часнику вiд бiлої шкаралупи так, щоб жоден зубок не вiдпав! Обрiзай корiнцi та бадилля чорної редьки, переливай кунжутну олiю 4, один запах якої вже насолода i радiсть душi! I вся городина i всi спецiї найкращi, найчистiшi!
Пасажири трималися двома гуртами – купцi та збирачi податкiв. Ненависно зиркали один на одного. Бо не було у купцiв гiрших ворогiв, нiж збирачi податкiв.
А серед купцiв вирiзнявся один товстун на iм'я Джафар. За очi його звали Покiйником. Хоча на покiйника вiн аж нiяк не скидався – цiла гора жиру! Прiзвисько «Покiйник» йому дали, бо сталася з ним одна предивна iсторiя, у якiй Всевишнiй явив свою волю i покарав того, хто зневажає його iм'я.
Ось що довiдався хлопчина вiд кухаря про товстенного купця.
Ще змолоду був Джафар багатим купцем, а коли вбився у силу, то взагалi загрiбав гори золота. Та якось вiн поручився у великих грошах за свого доброго приятеля. А той обдурив його i лишився жити в Єгиптi. Довелося платити Джафаровi величезний борг. Та вiн не був дурнем – пiдкупив судових чиновникiв i сплатив лише частину боргу зразу. Бо iнакше пiшов би жебрати пiд фортечнi мури. I так i далi пiшло – Джафар давав гостинцi чиновникам i по малих частках сплачував борг. Про що зрештою довiдався секретар вiзира. Сказав вiн одного ранку, коли в його кiмнату понабивалися всi його попихачi:
– Друзi мої! Вiльнi i раби! Правовiрнi та люди письма! Менi потрiбна людина, яка б не боялася анi Аллаха, нi Страшного суду. I щоб людина та служила лише менi – не гiрше, нiж вiрний пес…
Усi мовчали. Звичайно, всi вони посiпаки та блюдолизи, одним словом, гiєни та шакали. Чистих там не буває! Але й вони замовкли, бо своїм пiдлим нутром вiдчули, що йдеться про пiдлоту, яку треба вчинити вiдверто, не ховаючись.
– Що – немає у мене вiрного пса?
Тодi виповз наперед брат цирульника самого халiфа.
– Я зроблю для тебе все, що забажаєш! I навiть бiльше того!
Ляснув у долонi секретар вiзира:
– Якщо так, то говорю тобi – iди в податкову управу! Покажеш їм мого листа, але не вiддавай i не дай переписати. I нехай вони складуть реєстр усiх боргiв Джафара… А потiм витискай з Джафара усi грошi, як тiльки зможеш. Що буде зверх боргу купця i боргу казнi, то все твоє!!!
Ледь не захлинувся брат цирульника вiд щастя та пожадливостi. Здоровенний був чоловiк, красень, та мiлкий душею.
– Але я не подужаю його мордувати!..
– То бери башибузукiв iз двiрцевої варти. Бо вони геть розледачiли!
Схопився брат цирульника i чимдуж кинувся до сторожiв.
Прихопив iз собою з пiвтора десятка здоровенних тюркiв. При повнiй зброї поперлися всi гуртом до податкового вiдомства.
Там брат цирульника вчинив неймовiрний гвалт, i чиновники поспiшили видати записи всiх боргiв Джафара.
Звiдтiля брат цирульника помчав до оселi Джафара, а за ним поспiшили тюрки-башибузуки. Схопили товстого Джафара i потягли спочатку до казарми у фортецю. Там з нього зiдрали всi його шати. Лишили тiльки чалму. Нею вiн, мов пiд час хаджа, обгорнув свою срамоту. Вiн стояв перед ними навколiшки й просився у своїх мучителiв, щоб вони його помилували i не позбавляли нi життя, нi достатку…
Проте брат цирульника спокiйно, без гнiву, повторював:
– Давай грошi, давай грошi, давай грошi…
Тюрки ж били його бамбуковими палицями по голому тiлу.
Потiм його потягли в прохолодний льох казарми – тюрки стомилися мордувати його на спекотi.
Тюркам набридло це дiло, i вони, розподiливши шати купця, посiдали попiд стiнами й кейфували. Тодi брат цирульника пообiцяв кожному, хто мордуватиме його клiєнта, по два дирхеми…
Кухар перегортав над жаровнею на решiтцi рибу, поливаючи на неї кунжутну олiю, заправлену тертим шафраном, посипав скибочками цибулi.
А його новий помiчник намагався розгледiти в глибинi каюти крiзь велику щiлину купця Джафара. Джафар не вiдмовляв собi в зручностi не лише вдома, а й у дорозi. Алi знав, що Джафар платить за окрему каюту бiльше, нiж усi пасажири сафiни, разом узятi, за проїзд до самiсiнької Басри.
Зрештою Алi добре розгледiв повне, бiле, наче набрякле лице з вишнево-червоною бородою.