— Я відчувала, що ви детектив, — шепнула руда, неприязно дивлячись на поручника. — А ми хотіли самі того докопатися.
— Я не сценарист, — нахилився Пйотр над невдоволеною дівчиною, — я археолог. Спасибі за розповідь. Ще зустрінемось.
Кивнув по-дружньому молоді й підійшов до Пшибили.
— Я Михальський.
— Дуже приємно. А я уявляв вас іншим. Болек говорив тільки про достоїнства вашої душі, а не зовнішнього вигляду.
— Ви розчаровані?
— Навпаки. Я боявся, що стріну старого, засушеного науковця, який безперервно говорить про премудрості давно минулих віків.
— Радий, що ви вже тут. Молодь почастувала мене такою кількістю історичних сенсацій, що довго не зможу заснути цієї ночі. А якої ви думки про цю знахідку в млині?
Вони вийшли надвір. Мотоцикл з коляскою стояв на узбіччі шосе.
— Розкажу вам на місці. Мені здається, що ця історія тісно пов'язана з сучасністю. Тільки декорація стара.
— Цікаво. Відчуваю, що олесніцькі теорії Болека сягли і вас. Сучасність? — невдоволено бурмотів він, вмощуючись в сідло мотоцикла.
Дорога не належала до найкращих у повіті. Пшибила мчав з хлоп'ячою фантазією, і вони напрочуд швидко опинилися серед світлої зелені туловіцького парку. Пйотр зліз із сідла перед палацом, збудованим в стилі неоренесансу.
— Зараз вам покажу. — Поручник явно поспішав похвалитися знахідками. — Шкода, що звідси забрали тканину і ті речі. Ви одразу б усе побачили. Та що вдієш, не моя парафія. В Немодліні кращі умови для зберігання таких речей.
Кам'яними сходами вони увійшли до порожнього палацу. В одній з перших зал у нашвидку збитому ящику лежали залишки жіночого скелету.
— Ну, звичайно, схоже на зовсім недавні часи. Ви бачили цей глибокий пролом у черепі? Може — старим мечем?
— Так, бачив. Скоріше, звичайною сокирою.
— Ходім до млина, — запропонував Пйотр. — Ця проблема надто «молода» для мене.
Млин належав до господарських будівель. Стоячи в мальовничій околиці, був справді чудовим місцем для романтичних побачень. Але не це вабило археолога. Млин був набагато старішим, ніж його описали студенти. Оглядав його мури зовні, оцінюючи мало не кожен камінь. Зсередини вигляд млина справляв похмуре враження. На горище вели зігнилі дерев'яні сходи. Підіймалися ними поволі, вдихаючи дух затхлості і призвичаюючись до напівмороку..
Горище було просторе й світле. Навпроти сходів, коло вузького вікна, було видно темну нішу розкритого тайника. Пйотр ретельно обслідував стіну. «Старий мур з накладеною років сто тому дерев'яною обшивкою. Штукатурка свіжіша, років їй з десять буде», — визначив він із знанням справи.
— Що за телепень описував будівлю? Одразу видно, що тут щось не гаразд із стінами! Треба взяти протокол, складений тим «описувачем». Хай-но я тільки знайду того дурня…
— Ніякого не дурня, — гримнув несподівано чоловічий голос з-під даху. Здивовано зиркнули вгору. На балці, що ледве виднілася, сиділа якась постать.
— Що ви там робите? Злазьте сюди! — крикнув поручник.
— Зараз, зараз, то не так просто. — Невідомий спритно зсунувся у самісінький куток і, тримаючись за балки, що виступали з стіни, стрибнув на підлогу. Це був низенький, худорлявий хлопець з темною чуприною. В його розумних очах миготіли сердиті вогники.
— Хто ви? Що це за походеньки по дахах? Студент?
— Ні. Але потрібний для факультету історії мистецтва. Усе, що вони витягують з-під пилюги, вишукують і описують, я фотографую, — відказав з гордістю.
— І для такої роботи обов'язково треба лазити по бантинах?
— Я шукав хорошої перспективи, щоб сфотографувати тайник.
— Дурниці. До того ж у вас нема й апарата при собі. Востаннє питаю, що ви там робили?
— Слово честі, хотів зробити знімок, того й прийшов сюди. Апарат он у кутку лежить, — показав на рюкзак.
— Як ви потрапили до млина? Ключ же в мене, — на відступав поручник.
— Тут є потайний вхід. Мені показав інвентаризатор,
— Я ж казав, що треба негайно розшукати того шмаркатого науковця, — втрутився Пйотр.
— Перестаньте ображати ту особу…
— То дурень, — ще раз повторив археолог.
— Ні, то гарна дівчина! — вигукнув обурений юнак.
Запала на хвилину тиша.
— Ну, поручнику, я повинен кінчити пояснення, — почав хлопець серйозним тоном. — Я почув голоси і сховався під дахом, бо якраз перед тим, як ви мали тут з'явитися, я, заглянувши у порожній тайник, знайшов ось це, — він витяг з кишені недопалок сигарети й обережно подав міліціонерові. — Нічого незвичайного, — зробив паузу, — тільки те, що сигарета німецька!