4
Після втомливого дня в Туловіцах Пйотр пробудився наступного ранку, сповнений ініціативи. Голячись, аналізував все, що сталося останнім часом. По-перше, ніяк не зміг довідатись від фотографа про прізвище й адресу дівчини, яка описувала млин. Вона могла механічно занотувати якісь деталі, що зараз, у зіставленні з уже відомими, набрали б певного значення. Він вже не раз стрічався з випадками, коли студент описував дуже важливі подробиці, не придаючи уваги їхній вартості.
У цьому «відкритті» його розчарував вік скелета, бо навіть без лабораторного аналізу проб кісток видно було, що він нічого спільного не має з іншими предметами, знайденими в тайнику.
Пригадуючи собі швидку їзду в зворотному напрямі і не дуже дружнє прощання з хлопцем, Пйотр відчув, що доведеться багато часу потратити, щоб дізнатися про ту дівчину. Немодлін великий, хто його зна, в яких будинках квартирують зараз студенти?
Друга, складніша справа, це одержати від професора Зеновича дозвіл на огляд меча. Професор не любив випускати щось із своїх рук. Такий ласий шматок віддати археологам? То не в його звичаях. А втім, треба спробувати.
Перш за все Пйотр вирішив подивитися, чи вже розпочато відбудову старовинного немодлінського Арсеналу, який походив з XVII століття і вже був під загрозою зруйнування. На цьогорічну весну запланували. його реставрувати. Археолог привіз із Вроцлава дозвіл на його обстеження. Визнаючи ієрархію властей, Пйотр найперше відвідав місцеве керівництво. У відділі культури його прийняли доброзичливо, незважаючи на те, що місто наводнили молоді мистецтвознавці з Варшави та Кракова і в замку неподільно господарював грізний професор Зенович. Мила літня жінка виписала дозвіл на «вимірювання» цегли в Арсеналі і можливий пробний підкоп. Спитала на прощання несміливо, чи в хороших він стосунках з професором. Ввічливо відказав, що ще не знає його особисто. Жінка загадково усміхнулася.
Залагодивши винятково швидко свої «паперові» справи, він повернувся до готелю за Кегелем і Марціняком. Відпочивши вільного (плата їм все одно йшла) дня, вони повинні були сьогодні взяти проби муру й заміряти його.
Робітники вже поснідали й чекали на археолога коло готелю. Хотів пояснити їм, що робитимуть вони, як раптом Марціняк досить недоречно запитав, чи могла б сюди, у Немодлін, приїхати його молодша сестра.
Пйотр, здивований цим запитанням, відповів, що приватні справи його не цікавлять. Ані жінки, ані сестри.
— Але ж, пане магістр, тут дещо інше. Я хотів запитати вас про це ще в Олесніці, але ми раптово виїхали. Моя сестра вчиться у педагогічному, на канікули, дали їм завдання: якусь працю з історії написати. Що там, не знаю. Вона сама пояснить. Тільки хочу взнати, чи вам не заважатиме, якщо вона з нами їздитиме. Сама б не змогла, замолода іще. Нам це не завадить, хіба що час від часу вас про що-небудь розпитуватиме. Але вона ввічлива дівчина.
— Хай приїздить. Командировочних їй же не платити. Оскільки сестрою доводиться, то вам заважати не повинна. Можливо, тільки панові Кегелеві?
— Ні, ні, — заперечив той. — У мене досить баб. Знаю її від дитинства, вона подруга моєї старшої доньки.
На вулиці Ниській містилася повітова комендатура міліції. Пйотр задумався над поведінкою поручника Пшибили. Нічого путнього не розказав він про хід розслідування, ознайомив з ним лише в загальних рисах, радий, що Пйотра цікавлять головним чином історичні релікти. Археолог пригадав, що й поведінка та відповіді поручника Бончковського останніми днями в Олесніці теж були якимись дивними, повними недомовок, особливо, коли йшлося про вкраденого персня. Вирішив притиснути Пшибилу, задати йому кілька конкретних запитань. Але спочатку пояснив робітникам, що вони мають робити в Арсеналі, до якого оце саме підходили.
Реконструкція Арсеналу розпочалася півмісяця тому. Поговоривши з керівником будівельних робіт та пред'явивши йому дозвіл відділу культури, Пйотр доручив своїм людям знімати розміри нижніх поверхів будівлі, а сам пішов до комендатури.
Черговий міліціонер ледве погодився викликати поручника Пшибилу.
— А, це ви! — Пшибила щиро зрадів, побачивши археолога. — А в мене від самого ранку стільки роботи…
— Все з тим млином?
— З млином.
— Є якісь новини?
— Ще ні, але дуже багато цікавого сказали при опитуванні місцеві жителі.
— Я насамперед хотів спитати вас, чи нема звістки з Познані? Болек Бончковський обіцяв одразу ж через пас повідомити. Та, вибачте, може, ви й не знаєте, про що йдеться? Болек розказував вам про слідство і свою теорію тієї «сучасної справи»?