Археолог разом з сержантом міліції пішов у відділення. Замовив розмову з Немодліном. Чекаючи на неї, пригадував собі слово за словом останню розмову з поручником Пшибилою у кондитерській. Боявся наступної з ним зустрічі. Відчував, що чогось не догледів, щось прогледів, замало уваги звертав на оточення.
— Є зв'язок, — запросив до другої кімнати сержант.
— Комендатура? Прошу поручника Пшибилу.
— Він поїхав, буде надвечір, — почулося з трубки.
— Прошу, запишіть: випадок у Львувеку. Дзвонив Михальський. Археолог. Знищено цінну пам'ятку.
Жалкував, що не застав Пшибили. Так бракувало розважливої розмови з ним! До Бончковського не насмілився телефонувати, вирішив написати докладного листа.
— Сержант, якщо дзвонитиме поручник Пшибила, будь ласка, докладно розкажіть йому про все, — попрохав Пйотр. — Йду на пошту.
— Я певен, — обізвався сержант, — що незабаром знайдемо злочинців. А для чого на пошту, може?..
— Ні, — всміхнувся Пйотр, — звідси дзвонити не можна. В гру входить жінка.
У відділенні стрівся з Марціняком. Здивувався цій зустрічі.
— Я шукаю вас, бо не знаємо, що далі робити, — проказав той, нервово запалюючи сигарету й швидко затягуючись димом.
Пйотр зупинився, роздумуючи.
— За годину будьте на місці, — нарешті сказав він і пішов у бік пошти.
— Гаразд, — кинув Марціняк, — тоді піду ще вип'ю пива.
На пошті Пйотр знову замовив Немодлін на шосту вечора. Звідти швидко подався додому, щоб відразу ж сісти за листа до Бончковського. На кухні застав чималий гурт.
— Пане магістр, що далі? Сьогодні будемо копати? — від імені всіх спитав Кегель.
— Так, треба відкинути землю в кінець кам'яного двору. Через годину почнемо. На все це піде ще пару днів, — відказав по хвилі. — Сьогодні працюйте самі, я не потрібен вам.
— Ви не стрічали Марціняка? Він пішов вас шукати у відділення, — спитав Кегель.
— Стрічав, пішов випити пива.
— Може, ви щось з'їсте? — несміливо запропонувала Марися. — Є непогані налисники.
— Дякую, Марисю, нічого мені сьогодні не лізе в горло. Хочу зараз все описати поручникові Бончковському. Ви щось потім допишете?
— Ні, ні, — зніяковіла вона, — я вчора послала листівку.
— О, як так, то все в порядку, — сумно всміхнувся дівчині і повернув на сходи.
Опинившись у своїй кімнаті, Пйотр всівся з наміром взятися за листа, але не встиг витягти папір, як у двері постукали. Не дочекавшись дозволу, увійшов старий грабар, той, що вранці був біля котловану.
— Ви щось хотіли? — здивувався Пйотр.
Старий стояв у дверях і, переступаючи з ноги на ногу, таємничо всміхався.
— Ходімо! — нарешті проказав театральним шепотом. — В мене є щось для вас.
— Може, іншим разом, бо я дуже стомився. — Пйотрові не хотілося нічого, тим більше йти на прогулянку з цією людиною.
Старий, не звертаючи уваги, наблизився й тихо проказав:
— Ходімо зараз, це вас порадує. Маю три гарних орлики.
— Дайте спокій! Я не збираю орликів.
— А шкода, — скрушно кинув старий. — Вранці ви так сумували коло того каменя, я й подумав, може, мої камінці вас утішать. Теж старі, лежать стільки років.
Пйотр глянув на нього з легким зацікавленням.
— Сідайте, будь ласка, прошу, — показав на крісло. — Не знаю, хто ви.
— Грабар. Доглядаю кладовище й пасіку. Мене всі знають. — І, помітивши подив в очах археолога, продовжив: — Ви ще в мене не були, вуликів не бачили. Дуже старі, поміж могил стоять. Навколо багато квітів. Спокій і лад. Мед мій найліпший в усій околиці.
— Так, у вас я ще не був, але про вулики ваші колись вже чув.
— Отож-то, — втішився старий, — вони з дерев'яних колод і мають вже стільки років! Їх не раз вже фотографували, — старий присів на краєчок крісла. — Я чув, що нас старовинні речі цікавлять. Найстаріше місце у нас — пагорб по давній копальні золота. І найстаріша, мабуть, канапа в пана бухгалтера. Гарна. Ви повинні її побачити, ну й заодно — мою пасіку.
— Про яких орликів ви говорили? — чемно спитав Пйотр, в душі посміюючись над порівнянням старої копальні золота XII століття із канапою бухгалтера.
— Я з цим і прийшов, — пожвавішав грабар. — Ходімо покажу. В одній. заваленій гробниці їх тримаю. Орли на камені.
Пйотр з недовірою глянув на старого. Мав уже достатньо надзвичайних відкриттів і таємничих втрат. Для повного комплекту ще бракувало тільки скарбів грабара!
Й без тіні справжнього зацікавлення, швидше аби скоріш позбутися старого, встав, щоб іти з ним на кладовище.