— У мене тут подруга. Ночуватиму в неї. Всюди дам собі раду. Будь ласка, не турбуйтесь. Часом тільки трохи потурбую вас і попрошу поправити те, що напишу.
— Чудово. А поки що огляньте в Немодліні дещо. Замок тут хороший, і Арсенал вартий уваги.
Пйотр обговорив ще подальший план робіт із своєю групою, яка несподівано поповнилася такою гарною дівчиною. Попрощався і, йдучи Ниською, подумав, чи не заглянути до комендатури й не поговорити з Пшибилою. Вчорашня лють поручника, викликана результатами аналізу, повинна минути. Сам не спав до півночі, пригнічений думкою про безповоротну втрату персня. Зараз на дев'яносто процентів був певен, що то якась вельможна особа, яка, незважаючи на епідемію, що шаленіла в ті роки, наказала поховати себе окремо. Обручка з пальця була головною деталлю для правильного визначення віку й родового походження. Без неї все перетворювалося в туманне припущення.
Зиркнув на годинник. До обіду ще залишалося якраз стільки часу, щоб завчасно зайняти місце в ресторані й переглянути нотатки, зроблені вчора за інвентаризаційним описом Моніки. На жаль, млин той аж ніяк не «пояснював» походження меча. Пйотр знав з досвіду, що в копіткій археологічній праці не можна поминути жодної цятки, найдрібнішого факту. Треба використати всі доступні джерела інформації. Скрупульозна Моніка зібрала немало матеріалів, перш ніж приступити до інвентаризації млина. Під кінець визначила навіть глибину підмурку. З усіх даних виходило, що весь вміст тайника підкинуто після війни. Ким? Може, недопалок німецької сигарети стане ключем до розгадки?
Моніка, що саме ввійшла до зали ресторану, вивела його з роздумів.
— Я страшенно голодна. Добряче напрацювалася. Весь архів міський перерила, багато цікавинок знайшлося, — говорила швидко, не без гордощів показуючи розпухлу од паперів картонну теку. — Два документи позичили мені до ранку. В мене в сумці хороший німецький словник, без нього я ніяк би не дала ради з деякими зворотами. Зараз тобі все розповім та покажу, що знайшла. Але спочатку треба поїсти!
— Вже замовляю грандіозний обід і обов'язкові пиріжки з сиром на десерт, — Пйотр підкликав офіціантку.
Їли, мовчки обмінюючись поглядами й усмішками.
— Все почалося в Кракові, як прочитала одну німецьку історичну повість, — почала Моніка, — з докладним описом немодлінського замку. Одна з романтичних сцен розігрувалася на галереї, сполученій із замковою каплицею. Запав у пам'ять опис того місця, його чарівність. Опис дуже реалістичний і докладний як на твір, сфантазований автором. Так писати можна, тільки добре знаючи будівлю. По приїзді сюди я шукала слідів тієї галереї. Зникли. Пропали безслідно. Я почала копатися в документах про замок, його володарів, про перебудови, що там робилися. І, уяви собі, — вона зробила паузу, щоб передихнути, — знайшла колишні галереї!
Щоки в неї пашіли, коли витягала нотатки.
— Ти ж бачив східне крило, так? — Вона помітила зацікавлення у Пйотрових очах. — Але все од початку. Замок двічі перебудовували у стилі ренесансу; Каплиця з'явилася 1610 року. Року 1740-го перебудовано фасад цього крила і замуровано арки, замінено чимало інших елементів. Виконував ці роботи зразковий будівничий Стегліх. Протягом 1869–1873 років виписаний з Дрездена Карл Піпер перебудував цілком кімнати зсередини й замурував галереї. Тоді ж переробили всі дверні отвори й поставили нові каміни. З того часу замок перетворився в таємничий лабіринт. Я мушу знайти шлях до нього,
— А сама досі ти не натрапляла на сліди замуровань?
— Ні. Тепер, після знахідки в млині, обстукую в замку всі стіни. Признатися, не зробила цього в Туловіцах. Не спало на думку, що треба простукати стіни млина.
— Ти затіяла цікаву справу, Моніко. Завжди всі перебудови старих замків виникають не тільки з нової моди чи з потреб дотримання стилю певної епохи, а й часто ще з бажання приховати дещо в будові.
— … або принагідно для того, щоб заховати невигідні комусь речі, навіть щоб сховати людей, — розхвилювалася Моніка.
— Так трапляється дуже часто. Немодлін пережив багато воєн, кілька пожеж.
— Деякі події я занотувала: в 1428 році — пожежа в місті та в частині замку під час наїзду гуситів; величезні пожежі й руйнування в період тридцятилітньої війни, і так далі,
— Даси почитати ті нотатки, добре? А що то ти за документи принесла?
— Про володарів Немодліна. Місто разом із замком та околицями з 1572 року належало родині Пюклерів, а з 1779-го — родині Прахма…
— Досить, моя дорога. Щось нема охоти слухати про ті німецькі родини.
— Я й забула, що тебе найбільше цікавить історія до XIII століття. Це й так дивний відступ від засад справжньої археології, котра погрузла в доісторичних часах.