Протягом п'яти днів Роде нетерпляче ждав відповіді. Одинадцятого вересня його відвідав особистий секретар князя.
— Князь цу Дона просить у доктора вибачення, — підкреслено чемно сказав вимуштруваний секретар. — На жаль, його скромний маєток ніяк не може служити для такої відповідальної мети.
— Прошу передати князеві моє глибоке вибачення за клопіт, — у тому ж тоні відповів Роде. І, тільки-но зачинилися двері, вдарив кулаком по столу — Тремтить, підла душа, тремтить! Ще б пак — росіяни ось-ось будуть тут!
Через місяць Роде побував у графа фон Шверін у маєтку Вільденгоф. Граф виявився більш зговірливим, мабуть, тому, що в його замку вже була Руденко з своїми колекціями. Туди ж перекочували деякі картини з Кенігсберзького музею.
— Можливо, і янтарну кімнату слід розмістити у Вільденгофі? — вголос міркував доктор, міряючи кроками кабінет. — Ні, дуже багато цінностей зосереджувати там не можна. Треба подумати ще.
Тим часом янтарні панно вже були запаковані і готові до перевезення. Про це Роде доповідав 21 жовтня якомусь Лау. А потім невтомний доктор зник з міста.
Тільки після його повернення співробітники довідалися: директор музею встиг побувати в Саксонії.
В середині грудня він надіслав чергове донесення: «його Превосходительству докторові Віль, обер-бургомістрові Кенігсберга. Маю честь доповісти, що я оглянув замки Вексельбург та Бург-Кріпштайн у Саксонії, які вважаю придатними для розміщення в них музейних цінностей і в першу чергу унікального скарбу — янтарного кабінету».
Обер-бургомістр не відповів. Йому було не до янтарної кімнати.
Фронт невблаганно наближався до Кенігсберга.
— Добре, що наша Ельза вчасно вийшла заміж і виїхала! Можливо, туди ці росіяни не доберуться, — сказав якось Альфред Роде дружині. — Мені здається, Гертрудо… зачини, будь ласка, двері і сядь ближче… Мені здається, що настав кінець. Справді, справді. Не дивись так на мене, люба, треба тверезо оцінювати обстановку.
Роде прислухався. За вікном стояла тиша.
— Ось що говорить Геббельс. Його промова на мітингу націонал-соціалістичної партії у Берліні.
Доктор розгорнув «Кенігсбергер цайтунг» і неголосно прочитав:
— «Брати, друзі! Більшовики, зібравши свої сили на окремих ділянках, зуміли прорвати нашу стійку оборону і подекуди вступили на священну землю фатерлянду! Це не повинно тривожити нас. Кожний німець розуміє, що війна неможлива без тимчасових невдач, які рано чи пізно ліквідуються дужчим. Дужчими є ми — це безперечно…» — Так, тут йде звичайна пропагандистська істерія. Гм, подивимось далі. Ось: «Щоб учинити руським найдійовіший опір, фюрер закликає нас створити нову, ще не бачену раніше організацію для боротьби з ворогом на тимчасово окупованій ним території. Це буде «вервольф». Вовк-перевертень, персонаж з улюбленої нашому серцю дитячої казки оживає, щоб показати більшовикам свої сталеві зуби!
Віддамо свої заощадження і сили для створення таємних складів зброї і продовольства. Вовк-перевертень має бути ситий, дужий і озброєний до зубів!
Друзі! «Фольксштурм», «вервольф», нова зброя і фюрер — ось що врятує вітчизну!
Ми неодмінно переможемо!»
За вікном тихо прошаруділа машина. Анна-Гертруда обережно підняла край штори. Навпроти, біля будинку таємного радника Шульмайстера, метушилися люди.
— Дивись, Альфреде, ще один тікає! А ми, як і раніше, сидимо і чекаємо. Чого ми чекаємо, Альфреде?
— Так, вони тікають. Але ми залишимося тут. Ми залишимося тут, поки існує музей, поки ціле те зібрання, якому я віддав усе своє життя. І ти не маєш права вимагати від мене, щоб я покинув місто!
Довгі роки гітлеризму навчили Роде обережності. Навіть дружині він не сказав правди.
А правда була така. Як тільки доктор повернувся з Саксонії, його викликали в гестапо. Охоплений жахом, не маючи сили стримати тремтіння, піднімався Роде низькими широкими сходами сірого будинку на Адольф Гітлерплац. Перепустки не вимагали: видно, ніхто не приходив сюди з своєї волі. Тільки похмурий офіцер зустрів вченого за скляними дверима вестибюля і, не запропонувавши роздягтися, коротко сказав:
— Доктор Роде? Йдіть за мною.
Роде покірно йшов темним коридором, йому пригадалися розповіді друзів про таємничі підземелля цього будинку.
Доктор абсолютно точно знав, що ніяких триповерхових підземель тут немає. Але не менш точно знав і інше: камер катувань тут досить. Звідси повертаються рідко. І він пошкодував, що приховав виклик від дружини і не попрощався з нею.