Десь опівночі до батальйону Сергєєва несподівано прибув командир дивізії полковник Толстиков.
— Зумієш виконати важке завдання, комбате? — спитав він.
… Через дві години Сергєєв вишикував свій батальйон під кам'яними опорами взятого мосту і виголосив зовсім коротку промову:
— Спасибі. Билися, як і личить гвардійцям. Недарма наша дивізія має назву Московської. Жодного разу не зганьбили свого імені. Командирам рот представити всіх, хто відзначився, до нагороди. Борисенко, до мене!
Писар батальйону підбіг до комбата,
— Приготував?
— Так.
— Пиши.
— Багато вивісок писав я на своєму віці, — розповідав потім товаришам Борисенко, — але ця була найкращою моєю роботою.
Писар сказав правду. Рівними білими літерами на темній цеглі опор він вивів: «Цей міст взяли у квітні 1945 року гвардійці з'єднання полковника Толстикова». Так і лишився цей напис тут, нагадуючи калінінградцям про справи грізні і суворі.
А вранці батальйон разом з іншими підрозділами ввірвався в будинок Південного вокзалу. Вдень 8 квітня стало відомо, що наші війська зайняли порт, оволоділи південно-західною та південною частинами міста, в кількох місцях осідлали залізницю.
Армійська газета вийшла того дня як маленька листівка — складати і друкувати всі чотири полоси не вистачило часу. Навіть самі заголовки малюсіньких заміток були красномовніші за будь-які довгі статті: «Ми штурмували машинобудівний завод», «На захоплених суднобудівних верфях», «Паперова фабрика в наших руках», «Наступ триває», «Пройдено триста міських кварталів», «Атаковано газовий завод», «Припинили опір ще чотири форти», «Хімічний завод взято».
У штабі фронту перехопили радіограму Лаша у ставку Гітлера:
«Прошу дозволу фюрера зосередити наші сили у західному напрямі і зробити спробу прорватися з оточення на захід».
З Берліна негайно прийшла відповідь: «Битися до останку. Всі, хто спробує покинути місто, будуть засуджені до страти». Гітлеру вже не треба було берегти сили, думати про свої війська. Крах наближався. І скажений фюрер намагався ціною життя десятків тисяч людей відтягти остаточну поразку хоча б на кілька днів.
«Битися до останку!» — цими словами він починав свої накази.
«Битися до останку!» — закінчувалися всі відозви фюрера.
«Битися до останку!» — звучало по радіо. «Битися до останку!» — рябіло на сторінках газет.
— Битися до останку — це шлях самогубства! — сказав генерал Лаш, обвівши поглядом людей, що зібралися в його бліндажі. Тут були фюрер міста Вагнер, начальник штабу оборони, гарнізонні військові фахівці, командири дивізій, представники міських властей. Усі мовчали. Не почувши підтримки, але не зустрівши й заперечень, Лаш вів далі:
— Кожному зрозуміло, панове, що німецька держава розвалюється. Керівництво фюрера стає чисто формальним. Берліну загрожує оточення. Нам треба діяти на свій страх і риск, узявши на себе всю відповідальність за можливі наслідки. Проте, — усміхнувся генерал, поглядаючи на перелякані обличчя своїх співбесідників, — проте цю відповідальність готовий узяти на себе я. Наказую військам пробиватися на захід.
Надвечір стало ясно: ця спроба закінчилася повною поразкою. Прорватися крізь кільце радянських військ було неможливо.
Розгніваний Гітлер передав наказ про усунення Лаша від командування гарнізоном і віддання його до суду. Замість Лаша Гітлер призначив генерал-майора Шуберта. Але Шуберт просто не виконав наказу: він самовільно передав свою нову посаду командирові поліцейського полку майору Фойгту. Зрештою, всі ці переміщення були вже ні до чого. Гітлерівцям було байдуже, хто командував, вірніше, — хто вже не командував ними. Надходив кінець.
О восьмій годині вечора гвардійські частини генерал-полковника Галицького підійшли до Прегеля у районі королівського замка.
Громаддя замка похмуро вимальовувалося на палаючому небі: Кенігсберг палав з усіх боків, зловісно освітлюючи двометрової товщини огорожу, складену з величезних необтесаних каменів, закіптяжлі руїни стін, зруйнованих ще англійською авіацією. З бійниць у стінах замка раз у раз виривалися кулеметні черги, звідти ж били польові гармати, летіли ручні гранати.
Підрозділи гвардійських дивізій форсували Прегель вплав — міст виявився розведеним, підйомні механізми несправними. Швидкими перебіжками під ворожим вогнем бійці і командири входили у непрострілюваний простір і, пробиваючись через проломи у стінах, вдиралися на подвір'я замка.