О третій годині ранку, послухавшись, нарешті, голосу розуму, великі групи противника почали здаватися в полон. Стрілянина вщухала.
І лише з Міттельтрагхайм, з Цецієналеє та району озера Обертайх усе ще долітав гуркіт гармат і кулеметний дроб. Останні загони, які зайняли будинок східно-прусського уряду, макаронну фабрику, житловий масив на теперішній Госпітальній вулиці, форти «Врангель» і «Дер Донна» на протилежному березі озера, чинили впертий опір.
Сергєєва залишили при штабі армії. Після безсонних ночей хотілося лягти, але ніхто не відпочивав. Олега Миколайовича викликав заступник командуючого.
— Беріть резервний батальйон — і на Міттельтрагхайм. Треба вибити цю сволоту з укріплених будинків. До фортів пошлемо посилені полки. Ваша справа — будинок уряду і жилий будинок ось тут, — генерал показав пальцем на квадрат плану.
Підковоподібний будинок уряду тьмяно білів на фоні руїн, що оточували його. З вікон усіх трьох поверхів безладно стріляли подурілі від страху і відчаю гітлерівці.
— Припиніть вогонь, у цьому ваш порятунок! — попередив Сергєєв у рупор. Німці почули його голос, стрілянина на хвилину вщухла. Але одразу ж відновилася з новою силою.
Поставивши ротам завдання, Сергєєв повів батальйон на штурм.
Першою вдерлася у праве крило будинку третя стрілецька рота. Постріли тепер лунали всередині, все рідше й рідше. Несподівано густий дим шугнув з прорізів вікон. Друга рота атакувала головний під'їзд.
Будинок палав з внутрішнього двору.
— Підпалили гади! — вигукнув єфрейтор Сьомушкін, кидаючись уперед. — Давай, хлопці, швидше! Візьмемо живими!
О шостій годині ранку близько двохсот солдатів і офіцерів склали зброю. Майже одночасно капітулював гарнізон форту «Врангель». Тільки форт «Дер Донна» чинив опір. Нарешті о дев'ятій і над ним замайорів білий прапор.
Кенігсберзьке угрупування гітлерівців перестало існувати…
Увечері Сергєєв разом з офіцерами штабу слухав Москву. На ознаменування здобутої перемоги столиця від імені Батьківщини салютувала доблесним військам 3-го Білоруського фронту, які штурмом оволоділи містом і фортецею Кенігсберг.
Гримів салют і тут, у поваленому Кенігсберзі, — без наказу, без ліку залпів. Небо освітлювалося спалахами ракет, розколювалося від гуркоту гармат, перекреслювалося нитками трасуючих куль. А з польових рацій летіло:
«Повідомлення Радянського Інформбюро.
Значення Кенігсберзької операції полягає в тому, що внаслідок рішучого штурму було розгромлено велике стратегічне угрупування противника і тим самим наближено строки остаточної поразки фашистської Німеччини. За дні боїв у Кенігсберзі знищено 42 тисячі ворожих солдатів і офіцерів, 92 тисячі гітлерівців здалися в полон, серед них — 4 генерали і 1819 офіцерів. Узято величезні трофеї.
Назавжди ліквідовано форпост і кубло німецького імперіалізму та воєнщини на західних кордонах нашої Батьківщини…»
Лаш був помітною фігурою серед військовополонених, і калінінградська комісія без будь-якої тяганини знайшла місце його перебування.
Організацію переговорів доручили найдосвідченішим у таких делікатних справах членам комісії — генералу Дьоміну і полковникові Федотову. Проте відразу ж постали непередбачені труднощі. Разом з адресою Лаша до Калінінграда прийшли і невтішні відомості про колишнього генерала.
За злочини під час війни Лаш мав дістати суворе покарання. Та незабаром воно було пом'якшене, і генерал, уникнувши в'язниці, жив у впорядкованому дачному селищі — так званому таборі для військовополонених офіцерів, вільно гуляв собі в парку, знався з іншими колишніми генералами німецької армії, міг читати літературу за своїм вибором, писати мемуари, листи.
Словом, до нього, як і до всіх військовополонених офіцерів колишньої гітлерівської армії, виявляли дуже гуманне ставлення. Проте Лаш залишався вороже настроєний проти радянських людей. Важко сказати, чого було більше — безсилої люті, людиноненависництва чи тевтонської впертості, але він демонстративно висловлював недоброзичливість до всього, що його оточувало. Генерал вередував, всіляко підкреслював своє незадоволення, прагнув допекти працівникам табору. Місцевій адміністрації нелегко було улагоджувати всі ці примхи. Особливо скаржився Лаш на те, що його «зарахували» до воєнних злочинців. Обурюючись, він казав: