— Якого злодія? — здивувався Сергєєв.
— А того, що вкрав у тебе портфель з планами, — весело пояснив Денисов. — Пригадуєш? До речі, за його безпосередньою участю тебе мало на той світ не відправили, — додав він уже серйозно. — Ось читай.
Денисов подав Сергєєву папір, на якому було надруковано: «Рапорт».
Кілька днів тому, коли Сергєєв сидів у залі варшавського суду і слухав, як зухвало викручувався і вивертався Кох, тут, у Калінінграді, теж відбувався допит.
— Отже, Дьяков, ви залишилися в Пушкіно. Чому?
— Не було можливості евакуюватися. Не всі ж виїхали.
— Але й не всі пішли на службу до окупантів. Чим ви це пояснюєте?
— Боявся, громадянине слідчий.
— Чого?
— Усього боявся. Думав — будуть бити, палити, розстрілювати…
— Ви вважаєте, що інші люди не відчували страху? Дьяков промовчав.
— Гаразд. Облишимо поки що це питання. Розкажіть про свою роботу в ролі агента гітлерівської поліції. Як нам відомо, в перші ж години появи фашистів у Пушкіно ви стали їхнім провідником. Ви привели їх у палац. А далі?
Кущисті, немов наклеєні, дуже поріділі брови Дьякова ледь здригнулися.
— Потім я одержав завдання довідатися, де закопано статуї та інші експонати з парку і палацу.
— Що вам пощастило взнати?
— Нічого. Я не хотів виявляти себе і діяв через підставних осіб, розуміючи, що коли німці тікатимуть, то мене не помилують. Так воно й сталося: відступаючи, вони навіть не згадали про мене.
— Зате про вас згадали у Бонні відразу ж після закінчення війни.
— Так. Я став їхнім агентом.
— Що вас наштовхнуло на це?
— Боявся викриття. Крім того, хотів заробити, — коротко відповів Дьяков.
Слідчий поморщився.
— Розповідайте про свою «роботу».
— Мені наказали стежити за Сергєєвим. Треба було роздобути його фотокартку. Довелося їхати за ним у Пушкіно. Я передав фотографію на явочній квартирі. Незабаром мене знову викликали і наказали їхати до Калінінграда. Тут я зустрівся з іншим агентом — імені його не знаю, знав тільки пароль. Він повинен був виконувати всі мої доручення.
— Так би мовити, одержали підвищення?
— Так, — не зрозумів насмішки Дьяков.
— Чого ви приїхали сюди, в Калінінград, того вечора, коли ми вас арештували?
— Мені було наказано виконати важливе завдання. Справа у тому, що…
Сергєєв сидів у кабінеті Денисова і читав:
«Полковникові М. Г. Шарапову від слідчого Рєзвова
Рапорт
Доповідаю, що затриманий у вересні 1958 року агент іноземної розвідки Дьяков Леонід Якович на попередньому слідстві показав таке:
Після того як розвідці однієї ворожої нам держави стало відомо, що в Калінінграді, в районі вулиці Маяковського, знайшли великий склад боєприпасів, залишений фашистами і підготовлений ними до вибуху, Дьяков дістав наказ негайно виїхати до Калінінграда і висадити його в повітря.
З цією метою Дьяков з підробленими документами, одягнений у форму старшини-надстроковика Радянської Армії, мав проникнути в район розмінування і залишити там вибуховий механізм, майстерно змонтований в іржавій консервній бляшанці.
Своєчасне затримання Дьякова зірвало цей диверсійний акт.
Як відомо, група воїнів-саперів під командуванням гвардії майора А. В. Єрьоміна розмінувала склад, вибух не стався, що врятувало від руйнування залізничний вокзал, сусідню середню школу, значну кількість жилих будинків, водогінну і освітлювальну системи, а також ліквідувало загрозу життю багатьох тисяч калінінградців.
Той самий Дьяков повідомив на допиті, що агент розвідки, який у 1945 році здійснив замах на нинішнього архітектора міста О. М. Сергєєва, а потім украв його портфель, втік у Західну Німеччину.
Слідство в справі зрадника Батьківщини Дьякова триває».
— А про янтарну кімнату він що-небудь сказав? — спитав Сергєєв, закінчивши читати.
— Каже, що не знає, — відповів Денисов. — Думаю, не бреше. Він дрібнота для того, щоб його вводили у курс таких справ.
— Дрібнота, — посміхнувся Сергєєв. — Он Кох — не дрібнота, а користь та сама. Нічого не виходить. Усі кінці як у воду… Слухай, Денисов, відпусти-но мене у Ленінград…
Робітники тресту Міськбуд розбирали цегляну стіну оранжереї в колишньому маєтку якогось фашистського вельможі.
Вдаривши ломиком по кладці, молодий робітник раптом помітив, що з-під цеглин викотилася гільза від крупнокаліберного набою. Як вона потрапила в стіну? Чому?..
Юнак підняв гільзу. Її було залито чимось схожим на смолу.
— Хлопці, тут щось цікаве! — гукнув він.