— Тут краще. — сказала вона, вибравшись на свіже повітря.
Тепер вони їхали Житомирською вулицею — головною вулицею міста. Руїн на ній вже не було. Нові гарні будинки зводилися обабіч, за ними видно було паркани і крани — будувалися цілі квартали.
Коли вони минули площу Перемоги, Ганна Костянтинівна повернула до чоловіка схвильоване обличчя.
— Загалом я розумію, чому ти не хотів виїжджати, — сказала вона. — Тут, у цьому царстві руїн, особливо відчувається, як іде творення. Звичайно, це тебе повинно було захопити — і будівництво, і розшуки янтарної кімнати. Я розумію, — повторила вона.
Сергєєв нахилився до неї і сказав лагідно:
— Сподіваюсь, і тебе це тепер захопить…
Чергове засідання в облвиконкомі закінчилося пізно: сьогодні остаточно вирішувалося питання про пер елективний план відбудови і реконструкції Калінінграда. Кілька годин підряд розглядали ескізні проекти, милувалися старанно накресленими на ватмані перспективами майбутніх вулиць, красою нових будинків, по-хазяйському сперечалися, погоджувалися, заперечували, обґрунтовуючи свій погляд. І ось уже близько півночі.. Сергєєв вирішив прогулятися пішки. Він перетнув невеличку площу перед облвиконкомом, купив у гастрономі пачку цигарок, а потім попрямував додому.
Біля театру Олег Миколайович затримався. Величні колони фасаду чітко біліли у присмерку травневої ночі. Мигцем глянувши на бронзового Шіллера, Сергєєв рушив доріжкою повз обласну бібліотеку і редакцію. Він любив це місце, відокремлене від галасливого проспекту густою стіною каштанів, затишне і в той же час по-своєму, по-особливому жваве.
Із широких — на всю стіну — вікон друкарні лилося на асфальт світло неонових ламп — голубувате, м'яке; на третьому поверсі все ще метушилися люди. «У секретаріаті закінчують роботу над номером», — вирішив Олег Миколайович. А внизу вже гули ротаційні машини, — рівномірно, рівно; це означало», що почали друкувати тираж. Сергєєв хотів був зазирнути туди, попросити у приятелів свіжий номер газети, але передумав — хотілося побути на самоті, освіжитися після наради.
Він знову вийшов на проспект. Біля під'їзду рибного інституту ходили дружинники з червоними пов'язками на рукавах. Постовий міліціонер стояв на перехресті. А трохи праворуч, освітлена з різних боків потужними прожекторами, височіла над площею велична постать Леніна. Він простягав руку над містом, вказуючи людям шлях уперед.
Олег Миколайович минув трамвайне кільце, гомінливе, незважаючи на пізній час, і вийшов на Гаражну. Тут було тихо. Дерева видихали гострі приємні пахощі молодого листя. Незабаром відцвітуть каштани, стануть непролазними зарості молодих пагонів у хащах парків і скверів, почнуться теплі літні ночі.
Безлюдними вулицями Калінінграда йшов, розстебнувши літній габардиновий плащ і зсунувши на потилицю капелюх, чоловік середнього зросту, не дуже молодий, але жвавий і веселий. Він ішов і мріяв про нові будинки, вулиці, що прикрасяться новими скверами, про сади, які зеленим кільцем ляжуть навколо міста. І ще думав він про янтарну кімнату, розшуки якої стали для нього однією з найважливіших справ життя, яку шукатимуть і далі, неодмінно шукатимуть.
На порозі Сергєєва зустріла дружина, він обійняв її і сказав дуже тихо:
— Знаєш, Ганнусю, жити — це все-таки страшенно цікаво!
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Перегорнуто останню сторінку. Але повість про розшуки янтарної кімнати ще не закінчено. У цієї правдивої історії поки що немає кінця.
Розшуки тривають. Їх ведуть члени комісії, солдати і офіцери гарнізону, робітники калінінградських підприємств, службовці і студенти, колгоспники й інженери. Шукати янтарну кімнату допомагають і наші друзі у Німецькій Демократичній Республіці.
Розшуки тривають. Важко поки що сказати, чи будуть вони успішними. Кожному тепер зрозуміло: є три основні припущення про долю янтарної кімнати.
Перше. Можливо, що янтарну кімнату доктор Альфред Роде вивіз до Західної Німеччини і тепер вона там. Якщо це так, слід сподіватися на її повернення у СРСР після того, як поліпшаться стосунки між нашою країною і Федеративною Республікою Німеччини.
Друге. Не виключено, що янтарна кімната згоріла під час пожежі в Королівському замку, хоч повірити у це важко, знаючи, як бережно ставився Роде до загарбаного скарбу.
Нарешті, є й третє припущення: кімната дуже вміло захована десь у Калінінграді або на його околицях; тому потрібні систематичні, планомірні розшуки, які одночасно можуть дати цінні відомості про підземне господарство міста, принести низку цікавих і важливих знахідок, що допоможуть швидше завершити відбудову міського господарства, зруйнованого війною.