Метрів за шістдесят від платформи Субота зупинився, сказав: «Тут» — і, розкривши папку з паперами, знайшов кроки, накреслені ним при першому виїзді на місце події.
Від того дня, коли прокурор викликав його і наказав їхати з лейтенантом Андрійком та медичним експертом на пригоду, здавалося, минула ціла вічність А насправді — тиждень, протягом якого Субота, пам'ятаючи золоте правило — розслідувати по гарячих слідах, бо після вбивства час працює на користь неспійманого злочинця, — не їв, не пив, не спав ночами. Не може собі докоряти, бо протягом цього тижня вони з лейтенантом вийшли на Василя Гущака, і тоді відпали інші припущення та версії, які народжувалися не з реальних фактів, а з домислів, від побоювання втратити всесторонність розслідування. А вийшовши на Василя Гущака, він домігся запобіжного арешту запідозреного.
Основне уже зроблено. Створювати тепер нову оперативну групу з підполковником Ковалем просто смішно. Трохи втішала думка, що він не підлеглий Коваля і комісарове недовір'я виявлено не йому, а інспектору Андрійку І слідство до кінця доводитиме зрештою він — Валентин Субота. Міркуючи так, слідчий витяг з папки кроки місцевості, накреслені по свіжих слідах події як додаток до протоколу огляду трупа.
На цьому примітивному, але доволі точному рисунку, який зображав на лінованому аркуші колії, смугу гравію, кущі і дроти семафора, шосе і недалеку платформу, було позначено труп Гущака, що лежав не на рейках, а обіч них, відштовхнутий колесами чи потоком повітря, і — окремо — відрізану ліву руку, яку затягло майже до платформи
Роздивляючись рисунок, підполковник попросив слідчого ще раз розповісти, якою він вперше побачив тутешню обстановку.
Субота повторив про огляд місця події, про спроби знайти незатоптані сліди на стежці уздовж колії, про знахідки різного дріб'язку: недокурки, обгризений олівець, книжечка розкладу руху електропоїздів на літній період…
Лейтенант Андрійко. зібрав ці предмети, але він, Субота, вважає тепер, що як речові докази цей дріб'язок непотрібний, оскільки не зв'язується з жодною можливою версією, а тим більше з основною, що вбивцею став онук загиблого…
— А не могло у злочині взяти участь кілька чоловік? — подумав уголос Коваль.
Молодого слідчого трохи дратував тон, яким підполковник запитував. І весь його вигляд: ніби розморений спекою, той оглядав навколишню місцевість сонним оком, думаючи про щось своє, далеке від справи, можливо, вишукуючи під найближчими деревами найгустішу тінь і прохолоду.
Але Субота і натяком не виказав своїх почуттів. Зрештою, головною особою у слідстві є працівник прокуратури, а оперативна група на чолі з Дмитром Івановичем лише допоміжний орган.
— Не думаю, товаришу підполковник, — смиренно заперечив. — По-перше, старому вистачило одного поштовху такого міцного парубка, як Василь, по-друге, у «канадця» не було ні знайомих, ні родичів, крім Василя та його матері, по-третє, машиніст електропоїзда № 703, під колеса якого потрапив Гущак, бачив тільки двох, що йшли стежкою попід колією. Він дав попереджувальний гудок, і вони відступилися від рейок…
— Він не міг помилитися?.. А може, тільки один йшов?
— Дмитре Івановичу! У світлі такого потужного прожектора, як у електрички!
— А тіні?
— Ні, — знизав плечима Субота, дивуючись, як підполковник не розуміє елементарних речей. — В такому разі він міг помилитися і замість двох побачити чотирьох.
— Мене дуже дивує, що комусь знадобилося убити стару людину…
— Смерть причину знаходить, — спробував пожартувати Субота — Я гадаю, Дмитре Івановичу, що в основному питання ясне.
— Ви машиніста самі допитували?
— Ваш лейтенант Андрійко.
— Він не пригадував зросту людей? Молодий Гущак трохи вищий від діда.
— У протоколі так і записано з його слів: один вищий, міцної будови… Але машиніст бачив їх лише кілька секунд.
— Ви не збиралися провести слідчий експеримент?
— Який, Дмитре Івановичу?
— Відтворити обстановку того вечора і показати машиністу кілька пар людей біля колії. В одній парі пустити молодого Гущака.