Выбрать главу

… Так було і тоді. Фігурка дискобола, освітлена нерівними спалахами запальнички матроса, здавалася в її руках живою. Статуетка вразила красою напруженого тіла атлета, який, розвернувшись, відпускав диск у політ. Хотіла сховати її у кишеню свого пальтечка, але Арсен забрав фігурку і поставив назад на стіл.

«Тут, — строго сказав він, — усе наше, не буржуйське, хоч запали, нічого не скажу, але брати нікому не можна… Навіть тобі, люба…»

І таке це було тепле слово «люба», що й зараз у кабінеті Козуба воно розтопило старе, стомлене серце, розігнало туман років; таке тепле, що зоря її на мить знову спалахнула, та так яскраво, так видимо, зримо, що перед очима постав не напружений дискобол, а сам революційний матрос Арсен Лаврик з гвинтівкою в руках…

Підполковник Коваль здогадався, що схвилювало стару жінку. Ніби втомившись сидіти, підвівся, випростався і, продовжуючи розмову, почав ходити по кімнаті.

Ось він зупинився біля столу, взяв у руки статуетку, яку господар поставив на місце. Теж покрутив її, роздивляючись, і світло так впало на юнака дискобола, що диск ніби відірвався нарешті від руки, блиснув у повітрі яскравою зорею. Коваль перевів погляд на Горохівську і швидко поставив статуетку на стіл.

Ванда Леонівна відкинула назад голову і напівлежала у кріслі. Коваль налив води і підніс артистці. Та відкрила очі. — Що з вами?

— Сама не знаю.

Спробувала посміхнутися. Лише жально скривила губи.

— Нічого, нічого, — заспокоював Коваль. — Зараз полікуємо.

Юрисконсульт швиденько накапав у чарку валер'янки. Коваль почекав, поки Горохівська вип'є, а тоді сказав, звертаючись до всіх:

— Здається, ми втомили прекрасну половину людства. — Глянув на Клавдію Павлівну. Та велично нахилила голову. — Відпочинемо…

— І трішки підживимося, — підхопив Козуб, беручись до чарки.

— Я завжди вважав, Валентине Миколайовичу, що розслідування чимсь нагадує хірургічне втручання, — сказав підполковник Суботі. — Неприємне, боляче, але потрібне…

— Ні, ні, що ви! — тим часом відбивалася від Козуба Решетнякова. — Нас з Олексієм Івановичем не беріть до уваги. У нас режим! — Рішучим жестом забрала з рук професора чарку і поставила на столик.

— Ну, а фрукти, виноград, це ж можна?! Яблучка, до речі, із власного саду…

— Я вас проведу додому, не турбуйтеся, — говорив Коваль артистці, яка опритомніла і ховала очі…

Якийсь час у кабінеті Козуба точилася загальна розмова, потім почали прощатися, і Коваль попросив присутніх зібратися ще раз, обіцяючи через кілька днів назвати убивцю…

Гостинний столик Козуба залишився незайманим, на душі у всіх було каламутно: у кожного по-своєму.

… Коваль і Субота проводжали стару артистку пішки. Ванда Леонівна не схотіла їхати міліцейською машиною, яку викликав Коваль. Тим більше, що до її дому було недалеко.

Свіжий вечоровий вітерець, неспроможний розвіяти задуху, ледь обвівав обличчя. Кам'яне місто ще дихало спекою. Йшли повільно. Кожен поринувши у свої думки.

Мовчанку порушив Коваль.

— Вандо Леонівно, — звернувся до жінки. — Скажіть, будь ласка, що так схвилювало вас сьогодні? Вам щось нагадала статуетка на столі Козуба?

— Та ні, нічого, — тихо відповіла Горохівська. — Задушно було в кімнаті, а в мене слабе серце.

Вона нічого не бажала розповідати. У неї з'явилося знайоме почуття обважніння, коли руки і ноги, все тіло наливалося теплим свинцем і вона наче м'яко засинала… Думки теж ставали не гострими, колючими, а м'якими, як ватяне одіяло. Нескінченний світ, сповнений пристрастей, боротьби, світ гомінливих вулиць, просторих ланів і шелесту лісу, весь багатоголосий, об'ємний, барвистий світ давно почав звужуватися для неї. І, зрештою, все увібрав Арсен, його сім'я, тимчасові квартирантки. Ніщо інше тепер не обходило її: ні давні пограбування, ні вбивства, ні, зрештою, ота статуетка на столі юрисконсульта…

— А ми, Вандо Леонівно, знайшли брата професорової, Арсена Апостолова, — ніби між іншим промовив Коваль… — Ви знаєте, про кого мова?.. Про вашого названого.

Горохівська зупинилася і, хоч було вже близько до дому, схотіла сісти на лаву.

— Раніше ніж оголосити про це, радимося з вами… Отже, розкажіть, як ви взяли до себе малого Арсена Апостолова. І про сьогоднішню подію: чому вас так схвилювала статуетка дискобола?.. Вона схожа на ту, яку колись бачили в особняку?

І стара артистка, зібравшись із силами, розповіла все, що таїла, що знала, і навіть те, про що тільки здогадувалася…

Уже було пізно — на небо викотилися перші серпневі зорі, — коли Коваль і Субота провели Горохівську додому, пообіцявши, що дозволять їй самій відкрити правду Арсенові…