Дорогою додому Субота сказав:
— Треба, Дмитре Івановичу, братися до Козуба. Як потрапила до нього ця статуетка з особняка Апостолова? Думаю, не без допомоги Гущака. Для мене це ясно…
— А мені ще нічого не ясно, Валентине Миколайовичу.
— А статуетка?
— Не знаю. Та й не доведено, чи це та сама. Почуття і міркування Горохівської ще не доказ. Можливо, у Козуба копія… Хоч, звичайно, тут є над чим посушити голову.
— А втім… — задумливо промовив по паузі Субота. — Колишній працівник міліції, суду… Щоправда, його звільнили за якісь там помилки… Ні, все одно — не можу збагнути…
32
На другу зустріч у юрисконсульта Коваль прийшов не з Суботою, а з лейтенантом Андрійком. Те, що він не запросив Суботу, а взяв із собою лейтенанта, одягненого у форму, входило до задуманої ним психологічної атаки…
Вже перед кінцем робочого дня він відпустив Клавдію Павлівну, яка просиділа в управлінні близько двох годин, гоноровито пирхаючи спочатку, а потім, приперта до стінки фактами, змушена в усьому повинитися, благально поглядаючи на нього.
По дорозі до Козуба розмова ця не йшла з думки: «Так чому ви ховалися із своїм батьком?.. Крім того, що соромилися його хвороби…»
«Заради чоловіка. Боялася зіпсувати йому кар'єру. Олексій Іванович здібний науковець… І саме коли він ріс буквально на очах, коли написав першу дисертацію, я довідалася, що батько живий і перебуває у психіатричній лікарні. А в анкетах аспірант Решетняк за моєю порадою ніде не зазначив, що у нього є родич — колишній банкір… Власне, який він йому родич?..»
«Гм, — мугикнув Коваль. — Він все ж таки був вашим батьком…»
«Через те й переїхали сюди. Щоб обірвати всякі зв'язки з минулим».
«А як до цього ставився ваш чоловік?»
«Я від нього приховала».
«Чому?»
«Із своїм характером, він одразу побіг би в інститут, в партбюро…»
«Олексій Іванович, виходить, не знав причини переїзду?»
«Ні. Просто я наполягла. Інститут переїздив, але він хотів залишитися у філіалі».
«А як ваш батько опинився у тутешній лікарні?»
«Мені це вдалося зробити пізніше через знайомого лікаря».
«Нелогічно. Спочатку тікали від батька, а потім перетягли його ближче до себе».
Цікаво, думав Коваль, згадуючи бліде, ніби враз постаріле обличчя Решетнякової, прийде вона на зустріч чи ні?
Як і сподівався, всі вже зібралися, коли вони з лейтенантом подзвонили до квартири юрисконсульта. Була і професорова. Підмальована і нарум'янена, вона, проте, не змогла приховати свою зніченість.
Та й не тільки вона — і Решетняк, і юрисконсульт були якісь обм'яклі. Здавалося, у самому повітрі зависла тривога, що примушувала кожного знічуватися. Тільки в Горохівської, яка ледве ходила, сьогодні палахкотіли очі і весь вигляд свідчив про готовність вступити у бій.
Коваль відрекомендував присутнім Андрійка, назвав його своїм талановитим помічником, примусивши лейтенанта зашарітися, як дівчина. Силою волі підполковник прогнав утому і приязно посміхався, обводячи поглядом кімнату і всіх присутніх. Сьогодні йому належало бути упевненим, бадьорим і привітним, хоч би які тривоги терзали душу… От тільки чи витримає напруження стара артистка? Він був вражений її збудженістю. Що робить з людиною материнська любов!
Сподіваючись заслужити вдячність підполковника і ублагати, щоб він не відкривав Арсену таємниці, вона ніби помолоділа.
Але Коваль не поспішав із розмовою про статуетку.
Вільно розсівся у кріслі біля дверей, які вели на веранду, і витяг незмінний «Біломор».
— Якщо жінки дозволять…
— То, може, краще сядемо на веранді, — запропонував господар, який цього разу забув викотити гостям столик-самобранку.
Заздалегідь продуманий план Коваля міг провалитися. Адже статуетка дискобола, що стоїть у кабінеті, відігравала головну роль. Мозок підполковника гарячково працював. Ховаючи під опущеними повіками блиск очей, Коваль спокійно, навіть надміру повільно промовив:
— Слушна пропозиція, Іване Петровичу… Але не хотілося б, щоб нашу розмову почув якийсь випадковий перехожий на вулиці.
— Ну що ж, — розвів руками Козуб. — Хай буде гречка.
Всі дивилися на Коваля, чекаючи від нього першого слова.
— Сьогодні, — нарешті почав він, — у нас буде трохи інша розмова, ніж передбачалася… Справа в тому, що цінності, які багато років тому сховала банда Гущака, знайдені…
Як і сподівався Коваль, це вже було новиною тільки для Горохівської. Правда, і юрисконсульт так щиро здивувався, що підполковникові довелося повторити свої слова.