— Але, — додав він, — це сталося не сьогодні і не вчора, а перед війною. — І він розповів історію знахідки скарбу, яку Решетнякова вже знала з його уст. — Отже, нібито відпадають наші попередні міркування і класичне «куі продест»?
— М-да, — протяг Козуб. — Що ж тоді залишається?..
— Залишається одне, — жорстко кинув підполковник, — оскільки Гущак був убитий, пред'явити убивці рахунок.
— А коштовності знайдено всі? — поцікавився Козуб. Коваль не поспішав з відповіддю.
— Так… — нарешті промовив.
— ОЙ помиляєтесь, шановний Дмитре Івановичу, — посміхнувся юрисконсульт. — Не всі… Втім, не сумуйте. Найбільші криміналісти, із світовим ім'ям, і ті помилялися…
— Що ви хочете сказати?
— А те, що одна цінна річ Апостолова у мене. — І Козуб легенько торкнувся статуетки дискобола. — Срібло високої проби… — Взяв статуетку у руки, покрутив її. — Вона мені дуже дорога. З неї почалася вся антикварна колекція. — І він широким жестом обвів кімнату.
Коваль зрозумів, що хитромудрий план його провалився.
Мигцем глянув на Горохівську: чи не попередила юрисконсульта?
Артистка сиділа ні жива ні мертва, витріщивши очі на Козуба і міцно стиснувши губи, наче боялася, що в неї вирветься який-небудь вигук.
Юрисконсульт запобіг запитанню Коваля:
— Як ця славна фігурка потрапила до мене? Розповім. — Він зручніше вмостився у кріслі і поставив дискобола собі на коліна. — Робили обшук у Апостолова… Ви пригадуєте цей обшук, Олексію Івановичу? Ви теж брали у ньому участь.
Решетняк знизав плечами. Він не пам'ятав.
— Так от. Статуетка валялася на підлозі, під столом, у їдальні. Оскільки вона срібна, я подумав, що її загубили грабіжники, і вирішив прилучити до справи як речовий доказ… Ну, а потім, коли за речовий доказ її не визнали, поклав у шухляду столу і забув… Знайшов згодом, віддавати було нікому, так і стала моєю…
Звичайно, це злочин, Дмитре Івановичу, — приязно посміхнувся Козуб до підполковника. — Можу й статтю назвати… Але, сподіваюся, не заарештуєте… Строк давності… — Він знову посміхнувся і, підвівшись з крісла, підніс статуетку професоровій.
— Мені залишається тільки просити вибачення, Клавдіє Павлівно. Але тепер я з великою насолодою повертаю чудову статуетку справжньому господареві… Візьміть до уваги пом'якшуючі обставини: я зберігав цей твір мистецтва протягом довгих років, вивозив під час війни в евакуацію…
Клавдія Павлівна мигцем глянула на дискобола.
— Ні, ні, дякую, — відмахнулася від фігурки. — Вона належить вам. Ви й справді заслужили її, зберігаючи стільки років. Та ще й невідомо, чи таки батькова…
Горохівська, яка сиділа розгублена, раптом пожвавішала:
— Я теж бачила її в особняку…
Надійшла черга дивуватися Козубу і Решетнякам. Взагалі, вони не розуміли, для чого підполковник запрошує на їхні бесіди жінку, що ніякого відношення до справи Гущака не мала.
— Як це ви бачили? — строго поцікавилася професорова.
Ванда Леонівна зашарілася.
— Адже я заходила в кімнати…
— Але це було вночі, — з відтінком зверхності і навіть зневаги промовила Клавдія Павлівна. — Як же могли щось бачити у суцільній темряві?
— А в Арсена… — відповіла нерівним голосом артистка, — була запальничка… Дозвольте мені на хвилинку, — звернулася до юрисконсульта, простягнувши вперед обидві руки.
Козуб віддав статуетку, і стара жінка, заплющивши очі, кілька секунд гладила її руками так, як це роблять сліпі.
— Ну, коли Клавдія Павлівна відмовляється, — сказав Козуб, — то з її дозволу, а так само з дозволу усього шановного товариства на чолі з Дмитром Івановичем я подарую цю статуетку товаришці Горохівській. На відзнаку пошани до її таланту і на згадку про молодість…
Усі посміхнулися поблажливо, навіть Клавдія Павлівна. Проте Коваля цей жест юрисконсульта не зворушив, а дужче насторожив. Ні оперативний працівник, ні слідчий не мають права віддаватися симпатіям або антипатіям до тієї чи іншої людини, доля якої залежить від наслідків розслідування, і силою волі він придушив це почуття.
— Дозвольте мені продовжити, — промовив Коваль після того, як збудження уляглось. — Хочу поінформувати — з'ясувавши, що цінності давно знайдено і що, в зв'язку з цим, загибель реемігранта Гущака набирає іншого характеру, ми уже змогли дещо встановити. — Коваль перечекав кілька секунд і повільно додав: —Наприклад, що серед присутніх у цій кімнаті є людина, яка причетна до вбивства.