— Для такого експерименту треба дозвіл від залізниці. Через десять хвилин після сімсот третього станцію проходить пасажирський. Машиніст саме цього поїзда помітив труп на колії і зупинив состав, не доїхавши якихось двадцяти метрів…
— Що ж, треба одержати такий дозвіл. — І, гостро глянувши на молодого слідчого, Коваль додав: — Поїзд відрізав тільки руку, і не це спричинило смерть. Так вважає експерт. Він говорить про прижиттєву травму перед тим, як Гущак упав під колеса. А хіба прижиттєва травма, той самий синяк на голові і крововилив на скроні, не може статися від удару об рейки чи камінь? Бачите, який крупний гравій і щебінь з гострими ріжками, цілі каменюки є. — Підполковник підчепив ногою великий скалок щебеню. — Йшла людина, спіткнулась, вдарилася, а тут — поїзд… Експерт так і не відповів на запитання прямо: насильницька смерть чи нещасливий випадок…
— Цілком ясно, що це вбивство, Дмитре Івановичу, — відповів Субота, а сам подумав: «Наче екзаменує мене!» — Остаточну відповідь дасть тільки слідство. У слідства є досить аргументів для ствердної відповіді, і експертиза — найважливіший з них.
— А ви ще раз поставте це запитання експертові і зажадайте прямої відповіді. Зокрема, про знаряддя убивства, адже експерт обходить цю дуже важливу обставину…
— Про це я й сам думав, — змушений був погодитися Субота.
Далекий гомін, на який спочатку не звернули уваги, навально переростав у гуркіт, і ось, женучи перед собою куряву, дрібний гравій, сміття, штовхнувши Коваля і Суботу теплою хвилею, промчала електричка.
Підполковник дивився вниз, під її колеса, немов відтворював для себе картину минулої трагедії. Коли пилюка осіла, гін почав ходити вздовж колії вперед і назад, забувши за слідчого.
І раптом рвучко обернувся.
— Де тут можна напитися, Валентине Миколайовичу? Спека ж яка! — обвів поглядом навколо.
«Це, здається, єдине, що його зараз хвилює», — сердито подумав про підполковника Субота, відчуваючи, що й сам знемагає від спеки, особливо відчутної біля просмолених, нагрітих сонцем шпал, які сльозилися чорними краплями і наповнювали повітря важким духом.
— Певно, на станції…
— Ну, ходімте… — І підполковник, повернувшись спиною до місця події, неквапно рушив до станційних будівель. Теж знемагаючи від спеки, яка робила його слабким і дратівливим, Субота покірно почвалав за Ковалем
— А якщо, зваживши на міркування про тінь від людини, постать якої вихоплює із темряви промінь прожектора, ми все ж припустимо, що Гущак ішов один, а «другим» була його тінь? Га, Валентине Миколайовичу? — обернувся Коваль.
Субота довго мовчав. Підполковник бере під сумнів не тільки висновки судмедексперта, але і всю його роботу.
— Ну, як же — «один»?! Можна, звичайно, ще раз допитати машиніста… Але ми не можемо заперечувати висновки про прижиттєвий удар по голові. Саме — ударі Хто ж зробив цей удар, якщо був «один»? Хто вбивця? В такому разі невідома величина, яку ми шукаємо, стає взагалі об'єктом фантастики, а не реальності…
Коваль зупинився і кинув на слідчого допитливий, зовсім не сонний, як тому досі здавалося, погляд:
— А ви спробували пофантазувати? Щодо цієї розшукуваної нами невідомої величини?
Субота не знайшов відразу, що відповісти, а потім промимрив про строки розслідування, відомі і товаришеві Ковалю, і про те, що, маючи докази, які викривають молодого Гущака, він не вважав за потрібне розпорошувати увагу на довільні припущення.
Те, що говорив Субота, було правильне, наче з підручника криміналістики. Але підполковник тільки поморщився у відповідь.
— Перед нами ширше поле діяльності, ніж одна версія. — Коваль сказав «перед нами», а не «вами», щоб не уразити самолюбство молодого слідчого. — Адже розшук і слідство це творчість, а значить, і фантазія.
— Фантастика — це романи, Дмитре Івановичу! Як почнемо фантазувати у слідстві, то й до геркулесових стовпів дійдемо!
— Я кажу «фантазія», а не «фантастика», — поправив Коваль. — До речі, знаєте, що писав про уяву, тобто про здатність фантазувати, Ейнштейн? Він говорив, що політ людської уяви важливіший для науки, ніж конкретне знання, бо знання — обмежене, а уява охоплює усе на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції… Точніше кажучи, говорив учений, уява — це реальний фактор наукового дослідження… Мені здається, що він мав рацію… Ну, а в цьому випадку, — додав підполковник, — поки що будемо виходити з ваших міркувань нібито в старого Гущака у нашій країні нікого не було, крім родичів, до яких він приїхав. Ні давніх знайомих, ні колишніх друзів. Тоді й справді у нас залишиться одна версія. Нехай буде гречка… Так?