— Не в Канаду ж нам їхати по слідах старого? Там у нього було якесь оточення. Але не думаю, що він тікав сюди від переслідування мафії, яка проникла до нас, щоб розрахуватися із своєю жертвою!..
— Гм. А хоч би й у Канаду!! Та у вас прекрасна фантазія, Валентине Миколайовичу! — посміхнувся Коваль. — Бо я вже грішним ділом подумав… Гаразд, — примирливо закінчив він. — Не будемо їхати у Канаду. Повернемося зараз краще до Києва. Лейтенант Андрійко зайнятий, виконує ваше завдання, і я сам завтра зв'яжуся з відділом віз і дозволів, перегляну документи по репатріації Гущака. А сьогодні хочу поговорити із його онуком…
Коваль повернув Суботі рисунок місцевості, даючи цим зрозуміти, що закінчує службові розмови, і бадьоро — де й поділася його втома! — рушив до ятки з водою й морозивом, яка крізь тремтливе марево нагрітого повітря спокусливо бовваніла під стіною станції…
4
Василь Гущак увійшов у кабінет Коваля, схиливши голову, спідлоба оглядаючи обстановку, теж казенну, але не таку просту, як у кімнаті, де допитував слідчий Субота. Він побачив широкий світлого дерева стіл, кілька стільців під стіною і один — за столом, шафи з папками. А перед столом, певно, для відвідувачів, стояло старомодне — але яке розкішне! — шкіряне крісло; не крісло для сидіння, а м'який трон для принцеси. Певно, відслуживши своє, воно потрапило до кабінету Коваля з якихось високих апартаментів.
Єдине, що псувало загальний вигляд кабінету, але найбільше сподобалося тут Василеві (якщо можна говорити про уподобання в міліції), був допотопний залізний сейф з плямками чорнила по коричневих боках і слідами сургучу на дверцятах. Такий самісінький сейф Василь уже бачив, і це наче повертало хлопця до звичної обстановки допиту, допомагало триматися уже виробленої манери поведінки.
Стільців у кімнаті було багато, але ні на них, ні в кріслі ніхто не сидів. Гущак огледівся.
Вони зустрілися очима — Гущак і Коваль, і Василь мимоволі опустив погляд — стільки було навальної енергії в уже трохи збляклих очах підполковника.
«Що за гра у піжмурки!» — зло подумав хлопець, вирішивши, що господар кабінету, стоячи біля вікна на тлі верхівок лип і голубого неба, створює невимушену атмосферу, яка настроювала б на відвертість.
Потім він звернув увагу на погони Коваля. Підполковницькі погони та й увесь вигляд літньої людини із сивуватими скронями викликали повагу. Василь недавно повернувся з армії і ще не забув різниці між званням і правами офіцерів. Солдати давно помітили, що чим старший начальник, тим простіше говорити з ним. І вдруге хлопець поглянув на Коваля уже без ворожості, навіть з якоюсь надією.
— Сідайте, — кивнув той на крісло, одночасно відпускаючи жестом конвоїра.
Підсмикнувши штани, які раніше були тіснуваті, а зараз без пояса — як це його дратувало і принижувало! — ніби поширшали, молодий Гущак опустився у крісло. М'яке, глибоке, воно прийняло його у ласкаві обійми, і не тільки тіло, а, здавалося, і змучену душу, і хлопець, у всьому вбачаючи підступність, подумав, що так починається розмагнічення волі, що підполковник навмисне тримає це зручне крісло у своєму кабінеті, аби воно заколисувало людину і послаблювало її опір.
Від цієї думки у нього знову спалахнула ворожість, і він ще нижче опустив голову.
— Будемо знайомитися, — сказав Коваль, сідаючи на стілець обіч торцевого столика так, щоб не відгороджуватися від підслідственого. — Підполковник Коваль.
— Чого знайомитися, — пробурчав хлопець. — З протоколами допитів ви уже, певно, познайомилися… А більше додати нічого не маю…
— Не треба відразу ставати в позу, — м'яко зауважив Коваль, не зводячи пильного погляду з хлопця, який колупав головку оббивного гвіздка. — Ви занадто швидко завчили цю фразу з протоколу допиту. Може, все ж таки ви щось хотіли б додати. — А сам подумав з гіркотою: як швидко можна привчити людину до готових формул.
— Я звик говорити «товаришу підполковник», а не «громадянине».
— Коли демобілізувалися?
— Минулої осені.
— З яких військ?
— З ракетних.
— Стратегічної дії?
Василь Гущак підвів голову, і Коваль як слід роздивився його нахмарене чоло, стягнені на переніссі густі брови, стиснені губи. «Типовий холерик, — подумалося, — запальний, підозріливий, затятий, бурхливо реагує на будь-яку несправедливість, навіть уявну. Але за цією його впертістю і грубістю, можливо, приховується звичайна слабкодухість».