У матеріалах Міністерства внутрішніх справ підполковник знайшов лише згадку про якогось Гущака, одного з мізерних отаманчиків, що розплодилися під час громадянської війни, як миші у врожайний рік. Чи про того Гущака згадка, який цікавить його, чи про якогось іншого — не встановив і тепер покладав надії на Центральний архів, де зберігалася уся документація тих далеких часів.
Надії не справджувалися. Минав другий день роботи з архівами. Коваль перегорнув цілі паки підшивок, підколотих папірців, пожовклих і вже таких благеньких, що, здавалося, ось-ось розсиплються.
Від паперів пахло трухлявиною і підіймався у сонячному промені пил. Здавалося, танули самі папери і відлітала з роками їхня жива душа. На багатьох уже вицвіло поганеньке та ще, певно, розведене, а може, й саморобне бузинове чорнило, так що окремі слова важко було роздивитися, і Коваль з жалем подумав, що настане час, коли доведеться читати ці документи за допомогою експертизи…
За цими невиразними, пожовклими, з блідим текстом папірцями бачилося дуже багато. Оті накази по Головміліції республіки чи по губміліціях, окружних і повітових, надруковані або написані від руки на клаптях обгорткового паперу, краще за будь-які лекції розповідали про часи, коли не вистачало не лише зброї та хліба, але й паперу для наказу, а машинка з побитими літерами була тільки у штабі Головміліції республіки…
Невеликі аркушики розповідали про відчайдушну сміливість і непохитну віру у світле майбутнє не дуже освічених, простих серцем, незаможних хлопців з міліцейською пов'язкою на рукаві сіряка.
«Захопивши в полон міліціонера, — читав Коваль на пожовклому документі, — отаман питав свою жертву: «Комуніст?» І, почувши ствердну відповідь, наказував бандитам: «Стріляй його!»
Картину за картиною розгортали перед Ковалем ці папери, вирізки із старих газет, хвилюючи його так, мовби сам був учасником подій.
«26 березня трагічно загинув один з найбільш енергійних і самовідданих працівників міліції т. В. Я. Дидика. Протягом двох днів він вистежував небезпечного бандита Василя Ящука, який за низку тяжких злочинів був засуджений до розстрілу, але втік з-під варти. На другий день Дидика помітив бандита серед пасажирів трамвая… Не доїжджаючи до майдану, навпроти готелю, Ящук вистрибнув з вагона. За ним кинувся і товариш Дидика. Бандит і помічник начальника міліції району зіткнулися лицем в лице. «Руки вгору!» — наказав т. Дидика, навівши на злочинця револьвер. Бандит, який тримав руки в кишенях, мовби виконуючи наказ, вихопив руки. У правиці в нього був маузер. Одночасно гримнули два постріли. І помначрайону, і бандит були тяжко поранені. Товариш Дидика впав. Ящук намагався втекти, але до нього уже біг постовий міліціонер із зброєю в руках. Зрозумівши, що відступати нікуди, бандит пустив собі кулю у скроню… Загиблий т. В. Я. Дидика, — писала газета, — член партії з 1921 року… під час денікінщини організував у своєму повіті партизанський загін… Потім був головою волревкому, а до лав міліції вступив у 1922 році… Похорон товариша Дидики відбудеться сьогодні, 27 березня 1924 року…»
А ось документи за тисяча дев'ятсот вісімнадцятий, дев'ятнадцятий, двадцятий, двадцять перший роки… Самі тільки заголовки доповідних, виписок із протоколів та наказів, листів, газетних повідомлень говорили за себе. Коваль гортав рік за роком…
Про організацію боротьби з бандитизмом.
Чотири міліціонери і сім залізничників прийняли бій з бандою у п'ятсот шабель.
Про боротьбу з бандитизмом Київської губернської міліції від 5-го до 20 лютого 1921 року.
Про нагородження працівників міліції орденом Червоного Прапора за сміливість і хоробрість.
Про ліквідацію бандитизму в Одеській губернії.
Арешт зграї «розглядачів».
Злодійські кубла у склепах.
Арешт зграї «Чорна рука».
Справа банди Кися.
Про ліквідацію банди під Харковом…
Постають перед очима Коваля далекі буремні дні… Немов бачить він, як проступає на блідому аркушику знайомий сільський краєвид. Чорні, жирні осінні лани. Глухі хутори на узліссях непрохідних пущ. Купка міліціонерів, загублена серед тих ланів і лісів, серед куркульських хуторів, де бандити ховаються у схожих на фортеці садибах з високими парканами і тесаними брамами, за якими рвуться із ланцюгів оскаженілі пси… Ідуть молоді хлопці — перші червоні міліціонери — виловлювати бандитів, добиватися продподатку, знаючи, що дехто з них, а може, й усі вони з вирізаною зіркою на спині або розрізаним животом, набитим збіжжям, навіки залишаться у цьому ситому чорноземі…