— Знайшлося.
— А вам довелося стояти, — співчутливо сказав. — І довго? До Поста-Волинського?.. Чи аж до Лісової?
Хлопець не відповів.
Справді, люди дуже не схожі один на одного. У декотрих просто на обличчі написана здатність до бурхливих реакцій і несподіваних вчинків. На перший погляд, вони лагідні, спокійні, але в них слабкі гальмові центри: під впливом раптового роздратування, незаслуженої кривди вони можуть скоїти злочин…
Валентин Субота твердо вірив у критику теорії Ломброзо, хоч з викладом самої теорії докладно ознайомитися не довелося». Але, думав він, дехто заперечував і генетику, на всі заставки лаяв вейсманізм-морганізм… Може, цей Ломброзо зробив реакційні висновки із цілком наукових співставлень, аналогій, що траплялися в юридичній практиці?..
— Ну, чого мовчите?
— Я не поїхав з дідом. Ви знаєте.
— Ні, на жаль, не знаю, — відповів Субота. — Якби я був певен цього, все мало б інший вигляд.
Він знову сам склеїв у своїй уяві розірвану стрічку подій, і все набуло руху, як на екрані.
… Вагон електрички. Василь Гущак і дід їдуть мовчки. Старий розглядається навколо. Колись електричок тут не було. А залізниця була? Здається, і до революції ця залізниця існувала. Але… Колись місто закінчувалося за вокзалом, а зараз вирвалося за околицю і далеко пішло на захід. Цілі селища виросли обабіч колії. А люди? І такі, і не такі, яких бачив раніше. Тому розглядався й мовчав, думаючи щось своє, незрозуміле такій молодій людині, як Василь… А може, раніше і не бував під Києвом, адже сам із Полтавщини, на Слобідській Україні проживав, поки у двадцятих роках не виїхав за кордон…
Стрічка подій знову розірвалася.
— А чого дід надумав їхати у Лісову? До кого?
— Не знаю!..
— Значить, поїхав Андрій Іванович Гущак, ваш дідусь, у Лісову сам, а ви повернулися у місто?
Василь мовчав.
— О котрій годині відійшла електричка?
— О вісімнадцятій двадцять.
— Де ви були після того, як відправили його?
— Я вже говорив…
— Нагадайте.
— Гуляв у місті.
— Зустріли кого-небудь знайомого?
— Ні.
— Виходить, ніхто нам не може посвідчити? — з іронічним співчуттям спитав Субота.
— Леся Скорик. Вона була на комсомольських зборах в інституті. Ми зустрілися.
— Коли?
— Близько одинадцятої.
— Коли відійшла електричка з вашим дідом?
— О вісімнадцятій двадцять.
— Ви добре запам'ятали, що о вісімнадцятій двадцять?
— Дід поспішав саме до неї…
— І не обмовився, чому їде у Лісову, чому поспішає?
Василь похитав головою. Увесь його вигляд ніби промовляв: ну нащо ви знову й знову питаєте одне й те ж саме? Ловите мене на слові?
— У вас родичі є у Лісовій?
— Немає.
— А знайомі?
Василь відповів тільки невдоволеним порухом плечей.
— Математику знаєте? Відкиньте від двадцяти трьох вісімнадцять двадцять Виходить чотири години сорок хвилин. Майже п'ять годин. І ото ви протягом п'яти годин блукали по місту?..
Василь Гущак тільки нижче нахилив голову, і Субота відчув, що саме в цьому розрахунку часу якийсь ключ до всієї справи. У слідчого були докази проти молодого Гущака, але побічні. Якби Василь Гущак признався в убивстві діда, то для звинувачення вистачило б і таких доказів, які вже зібрано.
Валентин Субота згадував, як навчали молодих юристів на практичних заняттях добирати для звинувачення не лише прямі, а й побічні докази. «Умійте їх помічати, аналізувати, співставляти. Але не дуже покладайтеся на них, — говорив професор, — бо із самих побічних кожуха не пошиєш». І наводив слова Достоєвського про те, що із сотні розрізнених, дрібних фактів неможливо склеїти один судовий доказ, так само як із сотні кролів не можна склеїти одного коня.
Молодий слідчий добре пам'ятав, що ланцюг побічних доказів має бути замкнутий, інакше він розсиплеться. А для цього потрібне зізнання цього впертого хлопця.
Вітрець приніс крізь відчинене вікно паморочливий запах липи. Субота повернув голову і прислухався до шуму міста, що ніби прокочувався повз старий будинок Управління внутрішніх справ. Запах липи викликав якісь невиразні, але приємні асоціації, та слідчий не став розбиратися в них. Було не до особистих спогадів. Йому вперше довірили серйозну кримінальну справу — і він мусить будь-що розслідувати її. Які в нього були досі справи? Порушення техніки безпеки на виробництві, крадіжки, вчинені неповнолітніми.
Він добився санкції на арешт запідозреного в убивстві Василя Гущака як людини потаємної, схильної до несподіваних спалахів, що внаслідок внутрішньої душевної боротьби може зважитися на крайній вчинок, аж до самогубства. Цей арешт треба було тепер виправдати.