— Жерці мистецтва і представники вільної світової культури! — відрекомендувала присутніх сусідка.
Перед інспектором сиділи і стояли якісь молоді і не дуже молоді чоловіки й жінки, похмурі, худі, з блідими обличчями і голодними очима. Дехто з «жерців» перестав їсти і нахабно втупився у Козуба очима. Потім, уздрівши на ремені наган, опускав погляд.
— А це, — кивнула жіночка на інспектора, — мій сусіда, можна сказати, герой нашого часу. Гроза бандитів і лицар нового світу, — вона затнулася на мить.
Козуб скористався паузою і зауважив, що ніякий він не лицар і не герой, а звичайний інспектор міліції Іван Козуб.
З-за столу підхопився патлатий молодик і, простягаючи руки, прогугнявив:
— Я зайшов подивитися, що тут за стук та грюк, — пояснив Козуб милолицій господині. — Прошу ваших гостей не дуже галасувати.
— Ну, що ви! Це все — культурні люди: артисти, поети та художники… Я рада, що вони розгрюкалися і цим затягли сюди вас, — грайливо посміхалася господиня. — Мене звати Терезія, і ми вас не відпустимо. Дуже прошу, залишайтеся.
— Й справді, чого нам не вистачало, так це міліції! — вихопився хтось із кутка.
Козуб про всякий випадок зафіксував у пам'яті гостроносе, пташине лице нахаби.
— О темпора, о морес![1] — пробасив раптом літній чоловік, одягнений у клоунський балахон, певно, з реквізиту цирку, театральним жестом піднімаючи угору вказівний палець. — Поясніть мені, гомо новус[2], — Терезія назвала вас лицарем нового світу, — по якому праву вчора у поїзді ваші колеги і продзагонівці забрали у трудящих артистів борошно та крупу, що ми купили собі на гастролях для власного прохарчу. У кого забрали?! Ганьба! Ми хто — контра?! Ми — митці, вершки інтелігенції, без якої жодне цивілізоване суспільство існувати не може… У мене голова йде обертом від таких порядків. — Він знову зробив патетичний жест. — Дивуюся і лякаюсь: я вже сам починаю думати, що нормальна купівля необхідних людині речей чи продуктів — злочин! Збожеволіти можна!.. Скажіть, о гомо новус, ви можете своєю владою повернути бідолашним артистам реквізоване?
Козуб терпляче вислухав монолог. Він залюбки перевірив би зараз документи у цих «вершків інтелігенції», хоч наказом начальника Головміліції діяти поодинці заборонялося. Та не хотілося порушувати спокій сусідки, яку він, проживши в цьому будинку майже півроку, зараз побачив уперше і яка вразила його своєю красою.
— Відчепіться, Юпітере, — накинулася на клоуна господиня. — Дайте людині спокій.
Вона настійливо намагалася посадовити гостя на вільний стілець, але Козуб ще не вирішив, як йому повестися.
Літній артист замовк і, сівши на своє місце, тільки поводив очима. Вже не звертав увагу на інспектора.
Козуб відчув, що вся ця богемна компанія незрозуміла, незбагненна для нього. Це відчуття ніби принижувало його у власних очах і викликало гостру ворожнечу до патлатих молодиків та їхніх блідих екзальтованих подруг.
У кутку, байдужий до всього, що відбувалося навколо, сидів в обдертому до пружин фотелі виснажений юнак. Чорні нечесані патли його падали на плечі. Він тримав оздоблену перламутром гітару і, пощипуючи струни, наспівував щось дуже тягуче, нерозбірливе, схоже на псалом.
«… Жизнь человека так крайне мгновенна…» — долітали до інспектора окремі слова, і Козуб подумав, що слід скористатися із запрошення милої господині.
Згадалися справи викритих підпільних організацій есерів та петлюрівців, які були зв'язані із ворожою еміграцією, шпигували для іноземних розвідок і готували повстання проти Радянської влади. Декотрі із підсудних теж називали себе «вершками інтелігенції», кричали про свої революційні заслуги перед Жовтнем, але, приперті фактами, кінець кінцем визнавали шпигунство…
Його сусіди, здається, варті, щоб до них трохи придивитись.
«В жизни все временно», — нудно тягнув далі молодик.
Хтось уже подав у руки господині дві чарки, і вона простягла одну з них Козубу.
— Ні, ні, дякую. Я не п'ю, — сказав інспектор.
— На службі… Але зараз… у мене в гостях?!
— Я завжди на службі.
— Ах, Революція! Кривава і прекрасна дама! Вона повністю забирає собі найкращих мужчин, нічого не залишаючи нам, бідолашним звичайним жінкам… Я починаю ревнувати вас до неї, — жінка почаркувалася з Козубом — Заради нашого знайомства і, сподіваюсь, майбутньої дружби, відступіться сьогодні трохи від правила.