Проте тільки збоку могло здатися, ніби підполковник милується садком. Насправді в його голові відбувалася гарячкова робота: інтуїція у нього вже зробила своє, і тепер вкрай завантажений мозок шукав точних даних, які підтвердили б або заперечили інтуїтивне почуття.
«Так завжди бувало, коли підполковник наближався до розгадки таємниці. Підсвідома діяльність мозку, яка починалася у момент вивчення нової справи, підштовхувала його згодом до висновків неминучих і точних. Ця не видна оку робота не припинялася й на мить, відбувалася і вдень, і вночі, хоч би чим був зайнятий Коваль. Так ніби для неї була виділена окрема ділянка мозку, яку не завантажували іншими справами, її живили і почуття Коваля, і спогади, і кінофільми, які він дивився в цей час, і колір трави, яку рвав у лікарні старий Апостолов, — все, що бачили його очі, чули вуха, згадувала пам'ять і хвилювало серце…
Було як перед виверженням вулкана, коли легенькі поштовхи і трясіння землі ще тільки нагадують про грізне нуртування природи, готової вирватися нагору. Зіткнення полярних думок народжувало у Коваля єдиний висновок, і він уже відчував це в собі.
У голові знову панував знаменитий графік. Все, що досі трималося в пам'яті, розкладалося по поличках, мінялося місцями, шукаючи свого єдиного, законного, як у періодичній системі елементів, місця…
Якби можна було записати на папері те, що складалося у голові Коваля, коли він сидів на лаві, то ці записи мали б приблизно такий вигляд:
Перше. Найголовнішим є те, що цінності знайдено. Ще перед війною, під час будівництва у Лісовій зрошувальної системи. На ящики і залізні скрині, зариті похапцем, натрапили землекопи. Це знають ті, хто веде зараз розшук і слідство: він — Коваль, Субота, Андрійко… А чи знають інші, причетні до справи люди?
Чи відомо це Клавдії Павлівні?
А Решетняку і Козубу?
Якщо хто-небудь з них знає і мовчить, хоч міліція удає» ніби розшукує саме цей скарб, то що означає ця нещирість?.. Але хто може знати? У пресі про знахідку не повідомлялося.
Друге. Хто, крім божевільного Апостолова, може знати, що у розкопаній у Лісовій схроні усі діаманти — підроблені?
Третє. Де поділися справжні? У сховищі банку, очевидно, не скельця зберігалися! Хто їх міг замінити на фальшиві? Коли? Де подів? А можливо, уже в банку лежали підроблені дорогоцінності?
Четверте. Як потрапила срібна статуетка дискобола з особняка Апостолова у кабінет Козуба? Якщо, звичайно, це та сама статуетка.
Підполковникові Ковалю здавалося, що відповіді на ці запитання автоматично дадуть відповідь і на основне: хто вбив старого Гущака?
Але де знайти ці відповіді?!
Голова підполковника аж гула. Незабаром він підхопився і почав шльопати по стежці розтоптаними пантофлями, виробляючи дивні штуки: то зупинявся, жестикулюючи, то знову починав ходити, то обламував з дерева сухі гілочки і гриз їх, мов звір кістку, раз у раз випльовуючи пожовану деревину, то раптом сідав навпочіпки і щось креслив на землі, потім, затирав ногою свій рисунок і знову повертався на лаву.
Якби хто глянув на вираз обличчя Коваля та ще знав би, що підполковник тільки-но відвідав психіатричну лікарню, подумав би, що на нього вплинули ці відвідини. Коваль весь час гримасував, щось шепотів, посміхався, розмовляючи сам із собою, здивовано підіймав брови і кусав губи…
Тим часом у його голові складалися характеристики на кожну особу. Першою йшла, як і належить у товаристві вихованих чоловіків, жінка — Клавдія Павлівна.
Чи було їй щось відомо про викрадені у банку цінності?
Чому приховувала не тільки від суспільства — це можна зрозуміти, — але й від чоловіка та доньки свого божевільного батька?
Чому приховувала від слідства те, що у професора немає алібі? Чи здогадувалася, де він був десятого липня?
Втім, за допомогою свого молодого помічника лейтенанта Андрійка підполковник уже дещо знав для відповіді на останнє запитання. Того вечора, десятого липня, як і дев'ятого та одинадцятого, Олексія Івановича Решетняка не було ні у Лісовій, ні в міській квартирі, ні на роботі… Професор загуляв! Шановна людина, вчений, патер фаміліа[3] і зник з дому на кілька днів.
Іноді, доволі рідко, після закінчення великої роботи, коли втомлений мозок, нерви та й увесь організм ученого прагнули якоїсь розрядки, він раптом дозволяв собі несподівані вчинки. Поштовхом до такого могла стати одна чарка горілки або вина, яка на непитущого професора діяла фатально. Вона тягла за собою другу і третю…