— Зрештою, це не має значення, — відповів підполковник. — Так би мовити, хуліганська версія теж не підтвердилася. Все-таки вбивство сталося або з політичних, або з корисливих мотивів. І, я певен, пов'язане з тією давньою історією.
— Я знайшов і віддав вам, Дмитре Івановичу, есерівську листівку, — сказав господар кабінету. — Але я і тоді, і зараз далекий від думки про прямий зв'язок між колишнім пограбуванням банку і теперішньою загибеллю Андрія Гущака. Пограбування банку й справді було політичною акцією, а загибель старого, мабуть, звичайнісінька випадковість. Тут могли відіграти трагічну роль хіба що гроші в кишенях діда, на які зазіхнули грабіжники, — до речі, може, у нього, крім гаманця, були ще якісь цінності, а гаманець навмисне залишили, аби думали, що це — нещасливий випадок. Експертизі важко встановити — штовхнули діда під вагон, чи він сам упав. Якби вдарили ножем, інша річ… Травма помітна, походження відоме…
— Пробачте, Іване Петровичу, — перебив його Коваль. — Характер прижиттєвого поранення Гущака я не називав. Чому вважаєте, що там не було удару ножем?
— Ви не сказали прямо, але з ваших слів я зробив такий висновок.
— Трохи поспішили… Та гаразд… Одне запитання присутнім. Почнемо з Клавдії Павлівни. Ви з Гущаком не зустрічалися тепер і ніколи раніше не бачили? Так?
— Ні раніше, ні тепер.
— А що говорять про цю трагедію люди, які живуть у Лісовій?
— Не знаю. Не прислухалася до чужих розмов.
— А ви, Олексію Івановичу? — звернувся Коваль до Решетняка. — Ви теж ніколи не бачилися? Тоді від слідства він утік. А тепер?
— Я сказав вам про це у себе в лабораторії.
— Там ми говорили удвох, а зараз колективна бесіда. Отже, Олексію Івановичу, де в чому і повторимося. Але доведемо сьогодні до логічного кінця те, що ви не зробили у свій час, у двадцятих роках.
— Не з своєї вини, до речі, — буркнув Решетняк.
— Вас вичистили з міліції, і ви передали справу Івану Петровичу. Знаю.
— Правду кажуть, лихо не без добра, — засміявся юрисконсульт. — Інакше не мали б чудового вченого… І розшуки Гущака безрезультатні були б, і вченого втратили б.
— Це вже софістика, — м'яко зауважив Коваль і звернувся знову до Решетняка: — Коли розмовляли в лабораторії, я поцікавився, які ще люди були причетні до цієї справи. Згадали ви кого-небудь? Адже перед чисткою ви були близькі до розкриття таємниці…
— Я згадував, так, так, — наморщив лоба професор. — Але ні прізвищ нових, ні фактів… — він глянув на дружину. — Хіба ось тільки… Тоді я покладав надії на один вираз, який Клава почула вночі перед пограбуванням. Хтось таємно приходив до Апостолова і в кабінеті назвав його «хлопчиком з бородою». Здалося, що це — ниточка для розшуку… У всякому разі я здогадався, що пограбування банку було справою не тільки гущаківської банди, а ширшого кола людей…
Але потім, почувши цей вираз на чистці, — не знаю, хто г комісії вимовив, — я розгубився… Оглядаючись тепер на минуле і зв'язуючи цей злочин з провокаціями есерів та українських націоналістів, я можу робити далекосяжні висновки… але тоді… тоді я просто розгубився…
— І більше нічого не довідалися?
— Ні. Виїхав на село.
— Залишившись у міліції, Олексій Іванович теж нічого не розкрив би, — зауважив юрисконсульт. — Ниточка дуже тонка… Втім, якби розповів це мені, я справи не закрив би… Чого ж ви, Олексію Івановичу, приховали таку деталь?!
Клавдія Павлівна спробувала розкрити рота, але професор зупинив її:
— А, здається, я вам щось таке говорив, Іване Петровичу. Так, так! I перед чисткою, і після неї…
— Хе-е, — засміявся юрисконсульт. — Якби ж то!.. Склероз уже у вас, любий. Забули. Ви були злий і засмучений. Після чистки кинули ту апостоловську папку, і роби що хочеш… А самі виїхали… Але, Дмитре Івановичу, — звернувся він до Коваля, — чого ми будемо травмувати наші й без того склеротичні судини? Вас, очевидно, цікавить головне: хто вбив Гущака? Зауважую: якщо справді його вбито. Чи не могло це статися не на самій станції, а біля неї, у лісі? Га?.. Як ви, Олексію Івановичу, про це думаєте?
— Цілком можливо, — погодився професор. — Бо станція у нас людна.
— Але ж дотягти його на плечах потім нелегко було б, — засумнівався Козуб.