— Послухайте, Коллем. Невже вам мало грошей, які щомісяця міністерство оборони переказує на ваш рахунок у Швейцарію? — У полковника почала сіпатися щока. — До речі, я вперше чую, що на біржі так просто знайти висококваліфікованих спеціалістів. Вони часом не комуністи?
Професор зітхнув.
— Ні, вони… негри.
— Коллем, ви ідіот, хоч і професор! Та чорношкірі — ті ж червоні. Ви що, забули про скандал з Уолтером Боуардом?[22] — Полковник з презирством дивився на Коллема, який перелякано кліпав рудими віями, щохвилини витираючи з чола піт. — Ви знехтували пересторогами, сподіваючись урвати якнайбільше. Запам’ятайте, коли щось випливе на поверхню, я здеру з вас шкуру.
Патрульний поліцейський катер помітив їх, коли вони вже майже досягли середини Ріо-Гранде. Сліпучо-білий промінь вихопив з темряви човен, і тієї ж миті тишу південної ночі прорізала кулеметна черга. Куля десь влучила в гумовий човен, повітря швидко виходило з нього.
— Плигай! — крикнув Стенлі над самісіньким вухом Пітера.
І, не чекаючи відповіді, пірнув у чорну безодню. Пітер теж хотів стрибнути у воду, але катер уже був поруч…
До ранку його протримали в поліції. Ніхто не розпитував, хто він і звідки. Два вайлуватих сержанти мовчки позирали на дивного втікача. їхній начальник про щось довго розмовляв по телефону. З його реплік можна було зрозуміти, що йдеться про затриманого негра.
О дев’ятій по нього приїхали. Двоє в цивільному зайшли до кабінету капітана і, залишивши начальникові дільниці розписку, забрали інженера-електроніка Пітера Девідсона з собою.
Через дві години швидкої їзди по федеральній дорозі № 45 сірий “Лінкольн”, у якому везли Пітера, під’їхав до брами Лонг-Роуза. Чавунні грати розчинились, і машина безшумно вкотилася на величезне бетоноване подвір’я.
“Ферма” тільки формально належала професорові Коллему. Пітер і Стенлі надто пізно зорієнтувалися, над чим вони справді працюють…
— Ага, ось і наш утікач, — мовив чоловік у військовому.
Молодий полковник, якого Пітер бачив уперше, вийшов із заскленої веранди. Його тонкі губи розтягнулись у посмішці, яка не віщувала нічого доброго. Дженкіс (а це був він) підійшов до людей у цивільному і, все ще посміхаючись, сказав:
— Порозмовляйте з цією чорною мавпою як належить. Двоє молодчиків підхопили втікача попід руки і потягли до однієї з численних будівель.
Пітер знепритомнів від сильного удару. Потім він уже не відчував їх. І ось тепер, лежачи на цементній підлозі яскраво освітленого підвального приміщення, лише тихо стогнав. Насилу розплющивши очі, побачив над собою зарослого здорованя, який, здавалося, готувався завдати нового удару.
— Гадаю, з нього досить, — почувся знайомий голос.
Пітер упізнав полковника. Він стояв поруч з професором Коллемом біля стіни, облицьованої білими кахлями. Один з помічників професора тримав Модифікатор Поведінки — інженер одразу вгледів страшний апарат. Двоє і в цивільному, які охороняли вхід, зацікавлено стежили за з тим, що діється. Схожий на горилу тип, зачувши слова полковника, відійшов.
— Отак, шановний, — насмішкувато заговорив Дженкіс до Коллема. — Тепер, сподіваюся, ви бачите, до чого призводить надмірна закоханість у зелені папірці? Другому мерзотникові пощастило втекти. Судячи з інтерв’ю, яке він устиг дати мексіканським журналістам, про Модифікатор не було сказано жодного слова. Зрештою, у нас є надійні засоби, щоб застрахуватись од будь-яких несподіванок. Наші люди й не таким затикали пельки. Але досить філософії. Схоже, що ми маємо чудову нагоду впевнитися в успіху вашого, професоре, інтернаціонального колективу. — Полковник зареготав. — Ви чуєте? Інтернаціонального, майже як у комуністів.
Коллем полегшено зітхнув.
Може, все якось обійдеться. Модифікатор працює чудово. А чого б і справді не продемонструвати його дію на втікачеві?
— Слушна думка, — мовив професор. — Зараз ми поставимо оригінальний експеримент, і ви побачите, що старого Коллема недарма називають королем електроніки.
В просторій кімнаті сиділо дев’ять генералів, четверо полковників в ідеально випрасуваних мундирах і четверо цивільних. Засідання тривало вже не одну годину. Сизо-сині хмари сигарного диму заволокли просторе приміщення.
— Підсумки, я думаю, підіб’є полковник Дженкіс, — мовив директор Управління, який головував на засіданні. — Він найкраще проінформований про хід випробувань. Тим більше що ідея створення Модифікатора Поведінки належить йому.
— Отож зробимо деякі висновки, — почав полковник. — Ідеєю нарешті зацікавились у конгресі. Ну, а коли нас усе-таки здумають бойкотувати, ми зробимо інший хід. Я певен, що рано чи пізно доведеться вдатися до рішучих заходів щодо червоних. — Дженкіс оцінюючим поглядом глянув на присутніх і, пересвідчившись, що реакція аудиторії на його користь, закінчив думку: — Поки комуністи не зайшли надто далеко у розрекламованому ними гуманізмі. А ми непростимо м’які у своєму лібералізмі. Кермо політики давно слід повернути праворуч.
Полковника слухали уважно. Він говорив речі, які імпонували присутнім.
— Новий апарат, — вів далі Дженкіс, — розроблений у лабораторії Лонг-Роуз, дістав назву Модифікатора Поведінки — МП. За допомогою цього електронного пристрою можна зовсім стерти в мозку піддослідного поняття свободи, демократії, прагнення до миру тощо. Застосований в масовому масштабі апарат допоможе раз і назавжди покінчити з нашими ідейними противниками. Марксизм вивітриться з їхніх голів.
— Того другого вже ліквідували? — спитав директор.
У кімнаті лишилися він і полковник Дженкіс. Усі інші учасники засідання вже розійшлися.
— На жаль, ні. Але він нікуди не втече. Вжито всіх необхідних заходів, — поспішив запевнити свого патрона полковник.
— Так, так, — невдоволено пробурмотів директор. — Дивіться, щоб він не підклав нам свиню. Коли чорномазий заговорить, проект МП доведеться заморозити. Робіть висновки. До речі, ви все владнали з професором Коллемом? Цей тип, мабуть, вижив з розуму. Дійти до того, щоб приймати на таку роботу чорних!
Дженкіс розуміюче посміхнувся.
— Не хвилюйтеся. Все гаразд.
Недвозначна відповідь задовольнила директора:
— Шкода, звичайно, такого фахівця, але Коллем дуже любив гроші. Коли-небудь він міг би взяти їх і від червоних. Гроші не пахнуть. — Директор розсміявся скрипучим сміхом. — Ви не знаєте, звідки походить цей вислів?
Полковник знизав плечима.
— Дивно. Невже у військовій академії не вивчають історії Стародавнього Риму? Один з імператорів, коли йому забракло грошей, обклав податком громадські вбиральні. Гроші не пахнуть. Ха! Ха! Нам теж невдовзі доведеться зробити щось подібне. Тільки-но все владнається з проектом МП, виникне нова проблема. Отож потрібні кошти. Якщо розробка системи “Уран” буде успішна, ми зможемо скласти досьє на всіх політичних противників, аж до того періоду, коли наші з вами предки ще були плазунами. Ви зблідли, Дженкіс? Невже на одній з гілок вашого генеалогічного дерева сидить чорномазий?.. — засміявся він.
Тираду директора перервав телефонний дзвінок. Шеф Управління зняв трубку. Вираз благодушності враз зійшов з його обличчя.
— Стенді втік на Кубу. Комуністичні газети вже почали кампанію проти нас. Галасують, ніби ми не дотримуємо міжнародних угод щодо захисту прав людини. Ну нічого, це незабаром минеться. Шкода тільки, що проект МП доведеться на якийсь час відкласти.
Фіаско пана Троля.
Фантастична казка
Одного разу Троль зійшов зі сторінок казки і після карколомних пригод потрапив до невеликого містечка на березі відомої річки…
Ви ж пам’ятаєте: “Жив собі один лихий Троль. Він був лютий-прелютий, це був сам чорт!” Так, так — це той самий Троль із “Снігової королеви”. Він уже давно не був серед людей, принаймні з того часу, коли Г. — К. Андерсен розповів нам історію про Криве дзеркало, про хлопчика Кая і дівчинку Герду, про те, як…
22
Уолтер Боуард —