Автор твору подає свою версію виникнення назви «козаки» — він вважає, що відбулося перейменування козарів у козаків: «Ці воїни, часто своїм союзникам допомагаючи, а паче Грекам у війнах з їхніми ворогами, перейменовані Царем Грецьким Костянтином Мономахом з Козарів на Козаків, — і така назва назавжди вже у них залишилась». Тобто козаки є нащадками козарів, войовничим людом, що виокремився серед слов’янського населення. Дещо подібне трактування козацтва зустрічаємо і в «Тарасові Бульбі»: тут козаки подаються як такі собі лицарі, що вийшли із слов’янського середовища.
Відповідно до історіософської концепції автора «Історії русів», Давньоруська держава — це держава русів-українців, Русь є їхньою питомою етнічною назвою. Автор «Тараса Бульби» теж широко використовує термін Русь, руська земля («русская земля»). Але якщо виходити з трактування «Історії русів», під впливом якої перебував Гоголь, то йдеться не про Росію (Великоросію), а передусім про Україну.
Русь (Україна), вважає автор «Історії русів», утратила свою самостійність через внутрішні чвари й татарські напади; думка загалом не нова для української ранньомодерної історіософії. Далі в «Історії…» говориться, що в результаті втрати самостійності Русь змушена була об’єднатися з Литвою та Польщею у федеративній державі заради оборони своїх земель від татарських ординців. Однак Польща почала порушувати вільності русинів-українців. Тому на оборону цих вільностей стало козацтво. Подальша ж історія Русі-України подається як історія козацтва. Саме цій історії приділено найбільше уваги. Відповідно, те, що було до неї, маргіналізувалося.
Автор навмисне акцентує: очільниками козаків, мовляв, були не простолюдини, а люди шляхетського стану; це — знову ж таки — думка, яка постійно фігурувала в козацьких творах ранньомодерного періоду. Окремо згадується князь Михайло (не Дмитро!) Вишневецький, який вважається першим чи одним із перших козацьких гетьманів. Підкреслюється: «Козаки завжди мали в полках і провінціях своїх багато чиновників різних ступенів, як-от: старшин генеральних, полкових і сотенних і земських урядників. І з якої б то речі або що то за правило, мимо такого числа чиновників обирати простих козаків? А коли се приписується повазі перед заслугами та гідністю, то зрозуміло, що офіцери, більше заслужені й гідні від простих воїнів, і дістали звання свої саме з тих причин; обминати ж їх на виборах Гетьманських означало б щось безглузде, що лише невдоволення, обурення та міжусобиці приносить». Нескладно за такою аргументацією завважити боротьбу малоросійського дворянства за «достойне місце» в Російській імперії. Для цього дворянства важливо було довести своє аристократичне походження. Щоправда, в «Тарасі Бульбі» на «аристократизмі» козацтва автор не наголошує, проте читач розуміє, що козацькі очільники є людьми заможними, а в козацькому війську наявні відповідні чини. Сам же Тарас Бульба іменується полковником.
Однією з центральних фігур «Історії…» є Богдан Хмельницький, якого автор вважає досконалим політиком. В уста Хмельницького вкладаються вигадані патріотичні промови. Щось подібне зустрічаємо і в козацьких літописців — Григорія Граб’янки та Самійла Величка, з творами яких Гоголь міг ознайомитись. Ось як Хмельницький звертається до козаків-реєстровців, щоб вони перейшли на його бік: «Ми підняли зброю не заради користолюбства якого або порожнього марнославства, а єдино на оборону вітчизни нашої, життя нашого і життя дітей наших, а так само й ваших! Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх». Тобто автор вважає, що кожен народ наділений від Бога землею, власністю. І ці блага він має право боронити. Як і боронити свободу. Якщо виходити з контексту, то остання розуміється як право вільно розпоряджатися власністю.