Еф’є роззирнулася навколо з доброзичливою усмішкою.
«Насправді прикро, що нам не стає снаги обговорити ці питання між собою, як дорослим».
З цими словами вона зупинила тривалий та підкреслено пильний погляд на пані Сьормен, яка відразу ж помітно схвилювалася.
«Я цього не робила», — мовила вона.
«Чого?»
«Не скаржилася».
«Що ж, тоді нам пощастило, правда?» — додала Еф’є з найблаженнішою усмішкою.
Мабуть, вона щось бачила або ж чула. Не знаю, питатиму в неї про це чи ні.
П’ятниця, 22 лютого
Падіння астероїда, раптові спалахи сонячних панелей, лазанья з кониною, повернення Берлусконі — будь-яка із цих катастроф могла трапитися, поки ми ще живі. Одначе справжній жах, що охопив пожильців цього будинку впродовж останніх двох днів, був пов’язаний з тим, що будь-кого можуть викинути на вулицю, якщо він чи вона не задосить немічні. Оголошення про те, що 800 з-поміж 200 притулків для людей похилого віку в Нідерландах зачиняться до 2020 року, викликало значне занепокоєння. Люди, які мали лише «незначні симптоми», повинні будуть покладатися лише на себе. Кілька моїх сусідів відразу ж почали прибріхувати про власну неміч — так, про всяк випадок, аби через сім років їм дозволили залишитися.
Шановні, дозвольте мені вас запевнити: за сім років усі, хто тут ще існує, або помруть, або ж будуть близькими до смерті! Ось що мені хотілося прогорлати їм.
Ох ці вже старі пеньки з їхніми дурнуватими страхами!..
Тож, якщо ви не бажаєте сидіти склавши руки й чекати, доки вас викинуть геть, чому б не звернутися з проханням до партії «50 Плюс», аби вас вивчили на політика?
Вони саме шукають кандидатів для місцевих та провінційних рад, а ще до національного та Європейського парламентів. Схоже, рейтинг «50 Плюс», згідно з опитуваннями, продовжує зростати. Це має бути весело — спостерігати, як тим політиками-неофітам, котрі ледве тримаються на ногах, дозволять впливати і на те, і на се.
Мій лікар — той ще дивак. Коли я запитав, яким, на його думку, є мій стан загалом, він відповів запитанням: «І що б ви хотіли від мене почути?».
«Ну, хотілося б почути, що я немов огірочок. Хоча, прикидаю, що варто дивитися на все трохи реалістичніше: скільки приблизно мені ще лишилося?»
«Якщо все буде добре, то ви проживете ще роки, одначе так само можете не дожити й до кінця наступного кварталу».
Хто використовує фразу «наступний квартал» у такому контексті? Ніхто, крім лікаря Омеса. І це ще не все — він при цьому щиро розсміявся.
Коли я сказав, що його відповідь не дуже зрозуміла, він знову розсміявся. А оскільки він був у гарному настрої, я насмілився поцікавитися, чи це не він відправив до мене оту соціальну працівницю, щоб вона з’ясувала, чи не планую я, бува, себе порішити. Схоже, що навіть це видалося йому смішним.
«А й справді, подумав я, така перевірка не зашкодить. Мила дівчина, еге ж?»
І така ж потішна.
«Ну, тоді до наступної зустрічі».
Уже за хвилину я зрозумів, що знову опинився надворі, спантеличений і аж ніяк не мудріший.
Це давня аксіома, але я змушений відтепер вивчити її заново: перед походом до лікаря завжди занотуй усі свої питання, щоби бути впевненим, що обговориш з ним їх усі.
Субота, 23 лютого
Сьогодні ввечері клуб старих заколотників зустрічається в кімнаті Еф’є для уроку на тему: «Пошук у “Google”». У коридорах уже і шумить, і гуде. Пані Бейкен випитує щодо запрошення: «Як мило! Я завжди хотіла навчитися ґуґлити». Проте в нас суворі правила, і Бейкен не стає винятком. Її підозрюють в тому, що саме вона виказала пані Брінкман, що та, мовляв, переховує під умивальником стару таксу. Звичайно, кожен вважається невинним, поки вина його не буде доведена згідно із законом, але якщо щодо вас з’явилися хоча б найменші сумніви, ви поза грою.
Я запитав Еф’є, чи відомо їй, хто поскаржився на шум у вівторок. Вона розповіла, що підслухала, як пані Сьормен говорила своїй сусідці про те, що занесла керівництву скаргу.
«Ми не можемо бути впевнені на сто відсотків, бо не знаємо, на що вона скаржилася, проте це беззаперечна причина її підозрювати».
Учора головний кухар отримав прохання додати до меню стейк із конини.
«Перевагу віддайте молочним лошатам і, будь ласка, ніякого примусового годування», — зазначалося в анонімній записці. Так це було чи не так, але принаймні такі ширилися чутки. І ті чутки призвели до ще одного жвавого обговорення за обіднім столом — яких тварин можна їсти, а поїдання яких слід уникати. Еферт поцікавився, чи міг би бути варіантом мавпячий сандвіч. На обговорення пішло ще чверть години.