Выбрать главу

— Але я думав, що доведеться боротися з чудовиськами, а не стежити за звичайними дітьми, — розчаровано зітхнув маленький ферiґард.

— Ти не хочеш допомогти Джен­ні та Майку? — примружив око кіт і уважно подивився на Тайлера.

— Ні-ні, — заквапилося з відповіддю білченятко. — Я ж захисник, тому повинен допомогти цим дітям.

— Будь дуже уважним, діти такі дзиґи. І пам’ятай про свою обіцянку, — сказав на прощання кіт і зник.

Розділ 2. Небезпечне захоплення

Тайлер вирішив відразу ж узятися до діла і, не гаючи ані хвилини, влетів у розчинене вікно. Маленький ферiґард залишався невидимим, тому близнюки не помітили гостя.

Діти зосереджено порпалися у фотоапараті.

— Тепер усе готово! — радісно вигукнув Майк. — Я встановив режим автоматичної зйомки.

— Навіть на кнопку натискати не треба? — здивувалася Дженні.

— Навіщо? Треба лиш увімкнути фотоапарат, і він сам робитиме світлини щодесять секунд. А потім ми виберемо найкращі. Ну що, ходімо?

Дженні кивнула, і близнюки вибігли з кімнати. Тайлер подався за ними. Летіти йому довелося довго, бо діти рушили до дальнього пляжу, де на стрімких схилах гніздилися морські птахи. Саме їх мали намір фотографувати дітлахи. Річ у тім, що Майк обожнював малювати й мріяв перемогти в конкурсі юних художників, який невдовзі мав відбутися в їхньому містечку. У Дженні було інше захоплення — вона полюбляла фотографувати. У близнюків з’явилася чудова ідея: зробити неймовірні світлини, з яких Майк потім малюватиме свої картини. Здаватиметься, ніби їх писали з натури.

— Птахи так близько не підпустять до себе жодного художника, — захоплено пояснював Майк сестрі. — Та й мольберт там встановити неможливо. А ми вирішимо відразу дві проблеми.

— А я зможу зробити цілий альбом із добірних світлин! — підтримала його Дженні.

Нарешті діти дісталися краю урвища. Звідси розгортався чудовий краєвид. Унизу море лунко накочувало хвилі на каміння, а вгорі, на скелях, вирувало життя. Тисячі птахів влаштували тут гнізда.

Майк скинув наплічник і дістав із нього камеру, прилаштовану до налобного ліхтарика. Хлопчик надів на голову цю складну конструкцію й рішуче попрямував до краю прірви.

— Майку, може, таки прив’яжемо тебе? — несміливо спитала Дженні.

— Я вилазив ці скелі вздовж і впоперек. Та й прив’язати мотузку тут нема до чого, — заспокоїв дівчинку брат.

Побачивши, як Майк звісив ноги зі скелі, Тайлер дуже злякався.

«Он воно яке в них захоплення! Справді небезпечне, — подумало білченятко. — Що ж його робити? Кликати Вчителя на допомогу? Але ж поки що нічого страшного не відбувається».

Ферiґард підлетів ближче й тепер кружляв коло самісінького Майкового плеча. Зумівши сяк-так прилаштуватися на каменях, хлопчик увімкнув камеру. Щоб до об’єктива потрапило якомога більше птахів, Майк став просуватися вздовж провалля. Він спритно перебирав руками й ставив ноги на зручні уступи. Йому це вдавалося так легко, що білченя заспокоїлося. Маленький захисник також захопився фотополюванням, і, помітивши гарну пташку, не втримався:

— Он ту, он ту зніми!

Тайлер забув, що Майк не знає про його присутність. Хлопчик різко смикнувся, озираючись, і враз утратив рівновагу. Широко змахнувши руками в намірі за щось ухопитися, хлопець полетів у прірву.

— Майку! — злякано зойкнула Дженні.

Тайлер устиг учепитися кігтиками в комір хлопчика й тепер щосили намагався утримати його. Але зупинити падіння він не міг, хіба що трохи сповільнити.

— Учителю! Допоможіть! — що­сили заволав малий ферiґард, відчуваючи, що останні сили полишають його, і враз знепритомнів.

Несподівано нізвідкіля виріс виступ скелі, і Майк упав на нього, скрикнувши від болю. В очах у нього спалахнули тисячі іскор, але він устиг помітити, що поруч гупнулась грудка золотисто-рудого хутра.

У повітрі з’явився великий білий кіт і став кружляти над хлопцем. Потім він акуратно доторкнувся до його чола, і біль ущух.

Кіт сказав:

— Поспи, дитино. Твоя сестра вже покликала на допомогу.

Майк заплющив очі.

Потім кіт дбайливо підхопив білченя й зник. За мить Учитель зі своєю дорогоцінною ношею з’явився в місті ферiґардів. Махнувши хвостом, він створив світлосяйну хмару, у середину якої поклав маленького захисника, який геть знесилів.

Кілька днів маленький ферiґард спав у цій чарівній хмарі. Поступово його крильця знову засвітилися рівним білим сяйвом. Коли Тайлер прокинувся, Учитель був поруч. Кіт гладив малюка по голівці й усміхався.