— У тебе бурхлива фантазія, Тайлере. Ти ж он який маленький!
— Зате я чарівний, — відповіло білченя, — а це означає, що ти теж можеш стати дуже маленькою. Ну якщо, звісно, не злякаєшся.
Дженні уважно подивилася на Тайлера й вирішила довіритися маленькому крилатому білченяті.
— Майкові дуже потрібна наша допомога! Тож рушаймо!
Розділ 4. Мрії справджуються
Дженні про всяк випадок міцніше стиснула в руках фотоапарат і заплющила очі. Тайлер закружляв навколо дівчинки, залишаючи по собі слід із веселкових іскор.
Дженні здалося, ніби вона стрімко спускається ліфтом.
— Можеш розплющити очі, — почула вона задоволений голосок білченяти.
Дівчинка роззирнулася й не впізнала своєї кімнати. Усе довкола стало неймовірно великим, навіть Тайлер тепер був за розміром як конячка.
— Заплигуй мені на спинку, і летімо, — підморгнув дівчинці ферiґард.
Дженні сіла верхи на білченя, ухопившись за його золотаве хутро. Прозорі сяйні крильця затріпотіли, і друзі вилетіли у вікно.
Політ на ферiґарді здався Дженні дивовижним — нічого такого вона досі не відчувала.
— Ой! — скрикнула раптом дівчинка.
— Чого ти — злякалася?
— А нас ніхто не побачить?
— Ні, ніхто й не гляне в наш бік. Це теж частина чарів.
Невдовзі наші мандрівники досягли своєї мети. Дженні злякалася, поглянувши на темні скелі, але вже за мить дівчинка опанувала себе й уже не думала про небезпеку. На спині ферiґарда вона почувалася просто чудово, а головне — безпечно.
Тайлер опинився коло самісіньких гнізд. Дівчинка побачила птахів зовсім зблизька, і в ній прокинувся фотомисливець. Дженні робила знімок за знімком. Вона просила Тайлера підлітати ближче то до одного, то до іншого птаха. Найцікавіше було те, що невидимий фотограф не лякав крилатих створінь.
— Гадаю, тепер світлин у нас буде чимало. Майку буде з чого вибрати, — вдоволено мовила Дженні.
— Тоді час повертатися додому, — зрадів Тайлер і вирушив у зворотний шлях.
Удома Тайлер повернув Дженні її звичний вигляд і розмір, а сам поніс фотоапарат до старого, який обіцяв допомогти зі світлинами.
Густі сутінки вже оповили землю, коли Тайлер, нарешті, повернувся. У лапках він тримав великий пакунок.
— Містер Файн виявився дуже доброю людиною. А ще він сказав, що ти — молодчина. Тому що зробила цікаві кадри. Якщо захочеш, я потім вас познайомлю. Ну ж бо хутчіше погляньмо, що ти там назнімала.
Тремтячими пальцями дівчинка розгорнула пакунок.
— Ох! — вихопилося в неї. — Які ж бо вони чудові! Я навіть і мріяти не могла, що зроблю такі знімки. Завтра я обов’язково віднесу їх Майкові.
— Але завтра в лікарні буде багато дорослих. Вони можуть не пустити тебе до брата, та і як ти пронесеш до палати фарби й решту?
— Зараз Майк уже спить. Не варто його турбувати. А дорослих я беру на себе. У нас чудова мама, вона обов’язково все зрозуміє й допоможе. А твої чарівні сили нам ще стануть у пригоді. Завтра ми з тобою вирушимо до Майка.
— Я кілька днів проспав у чарівній хмарині, і тепер сил у мене вдосталь! — І Тайлер гордо продемонстрував свої м’язи на передніх лапках. — А ти відпочивай, — порадив він дівчинці.
— Тільки не покидай мене саму, гаразд? Побудь зі мною бодай поки я засну.
Тайлер погодився не без затаєної думки: білченяті було дуже цікаво подивитися на те, як діти чистять зуби.
Дженні гарненько вмилася й почистила зуби, а Тайлер тим часом до нестями награвся мильною піною.
Дженні побажала мамі й татові на добраніч і вмостилася у своє ліжечко, а білченя сіло в головах.
— Тайлере, розкажи мені про ферiґардів, — попросила Дженні пухнастика й солодко позіхнула.
— Ну то слухай, як цікавишся.
І Тайлер повів свою розповідь.
— Ферiґарди живуть на велетенській синій хмарині. Наше місто не схоже на містечка людей. У нас немає вулиць, і будиночки в нас інші. Ми створюємо для себе маленькі круглі хмарки. Вони висять у повітрі, як бульбашки. Ферiґарди залізають усередину, коли хочуть відпочити й здобутися на силі, а сили їм потрібні чарівні.
— А ферiґарди — вони всі білочки? — крізь сон пробурмотіла Дженні.
— Ні, ось, приміром, наш Учитель — великий білий кіт. А з-поміж моїх друзів є кошенята, цуценята й навіть ведмежа.
Вії Дженні здригнулися, і дівчинка нарешті заснула. Тайлер залишився з нею і навіював своїй новій подружці солодкі чарівні сни. Він, здається, починав розуміти, що таке дружба.
Розділ 5. Промінчик надії
Ледь прокинувшись, Дженні побігла до мами. Та вже готувала сніданок на кухні.