У кімнаті запала тиша. Нічого не відбувалося, і Майк запитально подивився на Тайлера. Раптом хлопчик помітив, як одна маленька зірочка на небі ніби зрушилася з місця.
— Тайлере, поглянь… — показав Майк на яскраву крихітну зірочку в нічному небі.
Білченя підлетіло до вікна. Зірочка наближалася. Маленький ферiґард ані секунди не сумнівався, що це Учитель, але занепокоївся, чи зможе ця грудочка світла пройти крізь скло.
Яскрава зірочка раптом зникла, і в кімнаті Майка тієї ж миті з’явився великий, білий мов сніг кіт. Він ширяв у повітрі на осяйних веселкових крилах.
— Добривечір, — привітався Учитель. — Мені приємно, Тайлере, що ти нарешті зрозумів, як важливо вчасно покликати на допомогу.
— Учителю, — схвильовано почало білченя. — Майк дуже переймається, що досі не може ходити. Ви ж напевно знаєте, як йому допомогти?
Кіт ласкаво усміхнувся й підлетів до хлопчикового ліжка. Він повільно провів лапою над хворими ногами Майка. Хлопчик відчув тепло, що розлилося по ним.
— Тобі нема про що турбуватися, Майку, твої ноги вже майже здорові. Утім, щоб знову почати ходити, як раніше, тобі доведеться добре попрацювати. Ти готовий?
— Так, Учителю, — кивнув Майк.
— Щоб вирушити в дорогу, нам не вистачає тільки…
— Дженні! — здогадався Тайлер.
— Саме так! — кивнув кіт. — Поклич її, друже.
Тайлер зник, а за кілька хвилин до кімнати брата увійшла Дженні. Побачивши осяйного кота, який ширяв на крилах у повітрі, дівчинка радісно усміхнулася.
— Тепер усі зібралися, і ми можемо рушати в дорогу. Дженні, сядь поруч із Майком. Йому знадобиться твоя допомога, — сказав кіт, змахнувши лапами.
Діти взялися за руки й нараз їм здалося, ніби вони стрімко спускаються ліфтом. І ось уже за мить вони обидва зменшилися. Близнюки, як і раніше, сиділи посеред ліжка, але тепер воно було велетенським. Кіт опинився поряд із ними. Дженні з Тайлером допомогли Майку влаштуватися у Вчителя на спині. Дівчинка сіла позаду брата, щоб підтримувати його. Вікно відчинилося, і друзі вилетіли надвір.
Майк ніколи раніше не літав, та ще й верхи на чарівному захисникові. Він страшенно розхвилювався. Так він почувався, лише коли малював. Хлопець обійняв кота за шию, доторкнувся щокою до ніжного хутра й прошепотів:
— Дякую. Цю неймовірну пригоду я ніколи не забуду.
За кілька хвилин чарівного польоту друзі опинилися на березі моря. Тут на них уже чекали ферiґарди. Крилаті тваринки ширяли над хвилями. Їхнє світло пронизувало не лише повітря, а й воду.
Майк замилувався мінливістю кольорів.
— Ми на місці, — почули вони радісний голос Учителя. — А тепер, Майку, познайомся з тими, хто погодився допомогти тобі.
— Ферiґарди… — схвильовано прошепотів Майк.
— І не лише вони, придивись уважніше. — Кіт вказав лапою вглиб води.
І враз над хвилями зринули блискучі спини з гострими плавцями.
— Дельфіни! — захоплено скрикнула Дженні.
— Саме так! — похвалив дівчинку кіт. — Це найкращі вчителі й лікарі, які допоможуть твоєму братові одужати. Майк не може ходити, але вода триматиме його і він зможе плавати. Завдяки такій руханці ти, хлопче, швидко зміцнієш.
Дельфіни підпливли ближче, дружньо покрикуючи.
— Тайлере, допоможи Майку, — попросив Учитель, опускаючись до самої води.
Білченя підлетіло до кота й простягнуло лапи дітям. Майк міцно вхопився за них. Ферiґард підняв хлопчика й плавно опустив у воду. Майк відчув, що повернувся до звичайного розміру, а під його руками опинилася гладенька спина дельфіна.
— Хапайся за плавець! — підказав Тайлер.
Дженні слідом за братом зісковзнула зі спини кота у воду, теж збільшившись. Морські тварини по черзі катали хлопчика та його сестру на своїх спинах. Майк старанно вправлявся, намагаючись гребти ногами. А ферiґарди повсякчас супроводжували зграйку дельфінів, освітлюючи їм шлях і оберігаючи від усіляких небезпек, які могли чатувати на дітей у відкритому морі.
Нарешті настала хвилина, коли Майк так утомився, що вже не міг поворухнути ні рукою, ні ногою. Тоді Тайлер допоміг йому та Дженні зменшитись і повернутися на спину Вчителя. Білий кіт відніс дітей додому. Вони так потомилися, що заснули в кота на спині. А коли вранці прокинулися у своїх ліжечках, їм довго здавалося, що це був лише чарівний сон.
Умиваючись, Дженні побачила, що в її волоссі заплуталася маленька гілочка водоростей.