Сидір Гаврилович підвів невидющі очі на сина, той стояв поруч, спершись на його плече, — єдина рідна й найдорожча людина в світі…
«Хочеш, заради тебе піду на все?» — запитав подумки Сидір Гаврилович.
Знав: Антон не схоче, навпаки, зневажатиме батька, якщо той виявиться слабкодухим.
І все ж навіть ціною власного приниження він би купив синові благополуччя.
Проте щойно ж він прийняв рішення: вести себе гідно на будь-яких обставин, невже батьківські почуття візьмуть у ньому гору?
От Орджонікідзе повівся гідно. Було офіційне повідомлення про його смерть, проте із своїх секретних джерел
Сидір Гаврилович дізнався, що Серго застрелився. Раніше він не міг збагнути — чому, й лише тепер зрозумів ясно й чітко: на знак протесту. Бо усвідомив, що коїться в країні. Бачив усе згори й збагнув раніш, ніж інші. Однак такий боєць, як Серго Орджонікідзе, міг би виступити з відкритим забралом десь на пленумі чи навіть з’їзді…
Але — проти кого?
І знову Сидір Гаврилович жахнувся, бо виходило, що треба виступити проти самого Сталіна. Вождя, який уособлює саму їхню партію. Комуністичну партію, яка розпалила революцію, скинула самодержавство й повела трудящих шляхом перемог. А після Леніна очолив партію Сталін. Мудрий і непогрішимий — він знав і бачив усе, він не міг помилятися. Сидір Гаврилович свято вірив: Сталін усе бачить і скоро наведе порядок.
Однак якщо Серго застрелився, то розумів, що навіть його голос, його протест нічого не дадуть. Товариш Сталін скаже: Орджонікідзе збочив, Серго — ворог, і всі повірять у це, всі аплодуватимуть великому вождеві за те, що він навіть у найближчому соратникові побачив гниле нутро. Честь і слава тобі, товаришу Сталін, і за це!
Сидір Гаврилович нарешті відірвався від своїх думок, обвів кімнату важким і вже мертвим поглядом. Нехай усе котиться у тартарари, йому вже не стати на переп’ят, тепер він уже навіть не пішак — звичайнісінький труп, через який з легким серцем переступить і Жадов, і йому подібні.
Але треба зупинити Антона, невже не розуміє, що машина, яку запущено згори, перемеле все — безжалісно, не лишивши жодного сліду. Так, зупинити Антона, врятувати хоч його.
Сидір Гаврилович схопив сина за лікоть, стиснув міцно, подаючи знак, та Антон не скорився йому, відштовхнув різко, й нараз Сидір Гаврилович усвідомив, що й сам би на його місці повівся так: хто, як не рідний син, повинен захищати батька?
— Не він, не мій батько, — вигукнув Антон, — а ви вороги. Мій батько завоював революцію!
— Розберуться… — сказав Жадов. Він не хотів конфлікту і ухилявся від прямої конфронтації. — Якщо ваш батько невинний, розберуться й випустять, хіба не зрозуміло?
— Ви ж самі не вірите в це, — мало не закричав Антон, — половину українських наркомів вже постріляли, а хіба вони вороги?
— Ну?.. — прогудів чоловік з хрипким басом. — Що ти мелеш?.. — Нараз ступив пружним кроком до Антона й сильно вдарив кулаком в обличчя. — Ти, сучий сину, в мене юшкою заллєшся, сволота паршива!
Антон заточився, та чоловік у плащі, що копирсався у шухлядах, підтримав його. Штовхнув поміж лопаток у спину до дверей сусідньої кімнати.
— Сказано — одягайся!
Антон озирнувся, і в його очах Сидір Гаврилович прочитав ненависть. Ані ляку, ані розгубленості — тільки ненависть і лють.
І правда, подумав, хіба може така кричуща несправедливість викликати щось, крім ненависті?
І все ж примусив себе сказати:
— Спокійно, синку, справді розберуться. Ти ж сам знаєш, я — чистий і доведу це.
— Якщо тебе захочуть слухати! — зблиснув очима Антон і зник у дверях. Слідом за ним ступив чоловік з гвинтівкою, він став, впершись на одвірок, — літній вже чоловік, погано виголений, з утомленими очима.
«А йому, щоночі доводиться брати участь у таких акціях, — подумав Сидір Гаврилович. — Набачився всього й звик до людських трагедій».
Проте хіба можна звикнути до людських трагедій? Мабуть, для цього треба мати особливий склад характеру й кам’яне серце. Що ж, серед людей мають бути й такі — звідки ж, наприклад, беруться кати? Люди, які спокійно підводять гвинтівку й стріляють у людину тільки тому, що ту засудив трибунал. І роблять це з чистим сумлінням — серце в них б’ється в ті секунди нормально, а вночі сплять спокійно.
Антон з явився одягнутий. На верхній губі сліди крові з розбитого носа, а в очах — ненависть.