Ольга сіла на краєчок стільця, запитала невпевнено:
— Не здогадуєшся, Іване, що привело мене сюди?
— Здогадуюсь.
— За що арештували Антона?
Сокирко подумав і вирішив сказати правду:
— Під час арешту батька Антон повівся виклично й припустився ворожих висловлювань.
— Хіба не ясно: людина у відчаї. Арештовують батька, от нерви й не витримали…
— Не витримали, — погодився Іван. — Але ж людям, які провадили операцію, це не поясниш.
— Невже їм незрозуміло?
— Є доповідна члена групи: в ній наводяться такі Антонові слова, за які по голівці не гладять.
— Що ж буде?
Сокирко розвів руки.
— Хіба я знаю?
— І все ж?
— Особлива нарада вирішуватиме.
— Невже дійде то трибуналу?
— Я не бог.
— І не можна нічого вчинити? Ти не хочеш поручитися за Антона? Адже добре знаєш його.
— Кажу: я не бог.
— Іване, він так гарно ставиться до тебе! А як написав! Усю душу вклав…
«Отут і заковика… — ледь не вирвалося в Сокирка… — Коли б не писав, ще могли б домовитися. А так…»
Раптом несподівана думка прийшла в голову, і Сокирко уважно подивився на Ольгу. Дівчина все ж краща за Розалію: очі сині, обличчя чисте, і випромінює Ольга цноту. А Розині обійми вже встигли набриднути, до того ж Розалія все одно нікуди не дінеться, завтра вранці повернеться, поїхала з батьком до Житомира запрошувати родичів на весілля.
Сокирко ще раз обмацав Ольгу поглядом і сказав:
— Правда, коли ті оперативники, які арештовували Онищенка, не будуть такими категоричними…
Раптом Ольга сповзла зі стільця й опустилася перед Сокирком на коліна.
— Прошу тебе, побалакай з ними, Іване.
— Важко.
— І все ж?..
Тепер дівчина мало не притулилася до нього, Сокирко взяв Ольгу за підборіддя, задер голову, зблизька зазирнув у вічі, погладив по щоці, відчувши, яка в неї оксамитова шкіра.
«Зрештою, — подумав, — я все можу, й заради такої дівчини…»
Губи в нього враз зашерхли й ледь витиснув з себе:
— Не знаю…
— Врятуй його, Іване!
Сокирко ще раз провів долонею по Ольжиній щоці.
— Спробую… — Він нахилився і притулився до її вуст, та Ольга відразу одсахнулася.
— Що ти, Ваню!..
Сокирко не випустив її руки, притягнув до себе.
— Я люблю тебе!
— Що ти, Ваню… — повторила розгублено. — У мене ж Антон…
— Нема Антона… І не буде! — Іван притягнув до себе дівчину. — Лишайся зі мною…
Ольжині руки нараз зробилися сильними й жорсткими. Відштовхнула Івана, стала посеред кімнати, гнівно зблискуючи очима.
— Ніколи!
Сокирко повільно підвівся. Дивився на Ольгу — у простій маркізетовій кофті, старій спідниці, розтоптаних парусинових туфлях вона все ж здавалася красунею.
— Олю, — сказав щиро, бо сам зараз вірив у мовлене, — я тільки побачив тебе, одразу закохався.
Ольга згадала напружений і колючий Іванів погляд на кухні в Онищенків — може, й справді не бреше? Але що їй до того? Ще відчувала доторк його губів — він палив, і хотілося витерти губи. Так і вчинила: обтерла тильним боком долоні й сказала:
— А я гадала: ти — справжній…
— Хто ж я?
— А ніщо… — махнула рукою. — Як ти зміг? Я ж прийшла до тебе з відкритою душею, я вірила в тебе!
— Олю, ти справді подобаєшся мені.
— А казав щойно: кохаєш!
— Кохаю, не лови на слові.
— А я кохаю іншого.
— Забудь! — мовив Сокирко жорстко.
Ольга затулила обличчя долонями. Боже мій, що ж вона вчинила! Хотіла допомогти Антонові, а нашкодила. Тепер цей Сокирко зробить усе, щоб Антона не випустили.
— Іване, але ж ти сам сказав: можна побалакати з людьми, й вони не топитимуть Антона.
— Усе залежить од тебе…
— Як це?
— Від тебе… — повторив Сокирко й виразно зиркнув на Ольгу.
Нараз згадав, як вигнала його Розалія і як сама прибігла того ж вечора. Усі жінки однакові, і Ольга неодмінно аабуде свого Антона. Важливо, щоб вона залишилась у ньо-
го, це справедлива платня за послугу, так, треба, щоб залишилась, а далі буде видно. Він хоче її сьогодні, зараз, негайно, і всі способи примусити її виправдані. Можна наобіцяти все, що завгодно, потім Ольга сама не захоче Антона, покохає його, Івана, лишиться з ним.
А як же з Розою?
А-а, біс з нею, відкинув думку, все якось уладнається…
Головне, щоб Ольга лишилася…
Ольга подивилась на Івана з жахом.
— Ти пропонуєш мені?..
— Якщо ти залишишся в мене, я докладу всіх зусиль, щоб врятувати Антона.