В очах потемнішало від ляку, та Іван одразу зумів оговтатися й запитав:
— Гадаєте, усе так просто? Ніхто не повірить вам, я прийшов до НКВС з комсомолу, чистий, мов скло, жодної плямки в біографії.
— І не з такими чистими біографіями розстрілювали, Сокирко, і ви це знаєте краще за мене.
«Знаю, — подумки погодився Іван, — навіть дуже добре знаю. І єдиний мій вихід…»
Він напружився, мов заведена пружина, відштовхнувшись від спинки стільця, впав на підлогу й ногою вибив табурет з-під пришельця. Той заточився, Сокирко вдарив його кулаком у підборіддя, навалився, та чоловік, який назвався Бодуном, вислизнув з-під нього, схопив табурет за ніжку, розмахнувся, але не вдарив. Кинув табурет на підлогу, підвів голі руки, мовив:
— Я пожартував, Сокирко, зброї не маю…
Іван кинувся до кобури, почав розстібати її, та Бодун сказав таке, що Сокирко кинув пас з кобурою на місце.
— Ви можете застрелити мене чи доставити в міліцію, але завтра ж лист, про який я щойно казав, буде де слід.
— Шантажист, — просичав Сокирко люто, — підлий шантажист…
— Отак краще, Іване Макаровичу, обзивайте мене, як хочете, я все стерплю.
— Ви сволота й підлий ворог, я зневажаю вас!
— Приємно чути таке: справді, зараз ми ще вороги, та, сподіваюсь, ненадовго.
— Навічно.
— Що ж, — зітхнув Бодун, — можна люто ненавидіти одне одного, але співробітничати.
— Вам не вдасться!..
— Досить, — раптом підвищив голос Бодун, — досить емоцій, Сокирко, бо ми й так уже витратили багато часу. Беріть папір і пишіть…
— Чи не забагато хочете?
— Не комизьтеся, Сокирко, ви ж уже знаєте, що програли.
«Так, програв», — безнадійно резюмував Іван. Узяв зі столу аркуш паперу, та раптом знайшов вихід:
— Не маю вдома чорнила й ручки… — Хоч чорнильниця й ручка із сталевим пером «рондо» зберігалися за книжками на етажерці.
Бодун дістав з внутрішньої кишені піджака автоматичну ручку. Такі тільки почали з’являтися в Києві, Сокирко мав на роботі подібну, перо тонке, а головне, не треба весь час умочувати в чорнильницю.
«Пелікан», — прочитав Іван на ковпачку з золотим окрайцем. Відкрутив ковпачок і побачив золоте перо — шикарна ручка й коштує недешево.
А Бодун підняв з підлоги табурет, яким хотів проломити Сокиркові голову, сів, спершись ліктями на стіл, і почав диктувати:
«Я, Сокирко Іван Макарович, добровільно зобов’язуюсь з нинішнього дня працювати на військову розвідку німецького генерального штабу абвер…
Іван спіткнувся на останньому слові, підвів очі на Бодуна. Поклав ручку й сказав:
— Далі не писатиму.
— Чому?
— У нас кажуть: утікав перед вовком, та впав на ведмедя. Не сьогодні-завтра наша контррозвідка вийде на мене чи на вас, то краще нехай мене розстріляють чистого.
— Погано думаєте, Сокирко!
— Ні, Андрію Андрійовичу, чи як там вас? Ви ще не стикалися з нашою контррозвідкою, однаково вашу карту поб’ють.
— Тому й не стикався, що ваші бовдури не туди дивляться, — посміхнувся Бодун. — Знаєте, скільки я вже в Києві? То не панікуйте, Сокирко, краще обговоримо умови, на яких працюватимемо.
— Що вимагається від мене?
— Така розмова мені вже подобається. Нічого особливого. Треба сумлінно виконувати ваші службові обов’язки, викривати якнайбільше ворогів народу, особливо серед військових. Кожен сигнал про червоного командира від комполку й вище не повинен лягти під сукно. У Москві заарештовані й розстріляні маршал Тухачевський та кілька командармів. Тут, на Україні, рибка менша, але і її вистачає.
Сокирко посміхнувся самими губами.
— Вчора органи державної безпеки заарештували командарма третього рангу Вовченка.
— Невже? — Бодун аж перехилився через стіл. — Чудова новина! І що йому інкримінують?
— Зв’язки з іноземною розвідкою.
— Розстріляють… — потер руки Бодун. — Дяка богові, цей Вовченко є в моєму списку.
— Навіщо це вам? — здивувався Сокирко. — Брати участь у нашій же боротьбі з ворогами?
— Ми не закінчили писати, Іване Макаровичу. На чому зупинилися? На абвері? Далі… «Зобов’язуюсь сумлінно виконувати всі завдання моїх шефів». Дата… Підпис… Усе, Сокирко, розписалися? Золотим пером розписалися, Сокирко, й підпис ваш справді золотий. Можете взяти цю ручку на пам’ять. Такі в Києві поки що не продаються.
Бодун підсунув до себе списаний аркуш, уважно прочитав, склав і заховав до кишені. Дивився, як нервово крутить у пальцях ручку Сокирко, тонко всміхнувся, дістав заклеєну хрест-навхрест пачку грошей, підсунув йому.