Юнак зітхнув.
— Думаєш, у мене все так просто, нічого не мучить?.. Не будемо про це говорити…
Він задивився на гарненьке обличчя дівчини.
— Мир, мир! — охоче погодилась Інна. Вона потяглася до нього, очі її заблищали, місячне сяйво ковзнуло по відкритих зволожепих вустах. — Славний мій Юрчику, — ледве чутно прошепотіла.
Він пригорнув дівчину.
Задача з невідомими
Юрій кілька годин сидів над листом — двома аркушиками, видертими з шкільного зошита, — і міркував, як розпочати справу. Поради Вовченка він пам'ятав, але як прикласти їх до цього сигналу, не знав.
Легко сказати: з самого початку треба розібратися, що то за люди, про яких написано в листі, як живуть, працюють, з ким дружать, розібратися об'єктивно, не гарячкуючи…
Як вони живуть, як працюють?..
Піти на фабрику й розпитувати робітників, сподіваючись натрапити на авторів?
Лейтенант, зітхнувши, відсунув аркуші — його прямодушній натурі були гидкі всілякі анонімки, удари з-за рогу.
Щоб довести злочинність запідозреної людини, треба мати незаперечні докази. Юрій відчувай, що потрібні вони не лише для прокурора і для злочинців, які, звичайно, відпиратимуться, а насамперед для нього самого. Повага до людини, вихована всім досвідом його життя, потребувала власної переконаності в тому, що викриватиме справжніх злочинців…
Він скосив очі на лист. Власне, там нічого конкретного не було. Загальна скарга, що начальство, особливо директор, ображає робітників, на фабриці панує сімейственість, критику затискують, є крадіжки. Робітника, який хотів перевірити, чи пройшла продукція, що вивозиться, через відділ контролю, звільнили з роботи. Але прізвище потерпілого не названо. Квартири дають підлабузникам, які мають за містом власні будинки…
Згадалися слова Вовченка:
«Якщо встановите, що люди, про яких йдеться в листі, порядні, значить, сигнал неправильний, наклепницький… Якщо ж вони аморальні в побуті, живуть невідповідно до своїх статків, — звісно, слід зацікавитися глибше…
Висловлю єретичну думку, — сказав далі підполковник. Юрій пам'ятає, як дивно посміхнувся Вовченко. — Ми з вами будемо радіти, коли лист виявиться наклепом… Значить, працівники фабрики чесні, а мерзотник — тільки одна особа — автор анонімки. Гірше, коли навпаки… В принципі маємо виходити з того, що наші люди хороші. Бо так воно і є. Коли ж переконаємося, що лист правдивий, треба докласти всіх зусиль, аби вивести злочинців на чисту воду… Поки що маєте, Юрію Сергійовичу, задачу з двома невідомими і розв'язувати її доведеться вам.
Якби лист було підписано прізвищами, тоді простіше: запросили б авторів. Але в кінці листа стоїть: «Робітники фабрики». Можливо, автори чи автор бояться помсти…
Отже, доведеться почати з вивчення людей, про яких тут згадується: офіційні достатки й видатки, спосіб життя, смаки, товариство, як проводять своє дозвілля, одне слово — що вони є за люди. Перевіряйте уважно, скрупульозно й непомітно. Щоб не образити нікого. Розумієте?»
Юрій тоскно глянув у вікно. Вересень цього року, немовби відшкодовуючи за холодне літо, був жаркий, як серпень. Сонце яскраво світило над містом, гаряче каміння будинків, залізні дахи, тротуари — все дихало спекою. У просторому кабінеті оперативних уповноважених, де стояли канцелярські меблі і старі залізні сейфи, неймовірно парило. Крізь навстіж розчинене вікно вповзало тремтливе марево, що висіло над розпеченим містом.
Лейтенант відчував, як важчають повіки, мимоволі опускаються. Він тер кулаком лоб і знову схилявся над аркушем паперу, на якому накреслив план роботи.
Крім плану, перед ним лежала купа довідок. Цифри наче промовляли. Здавалося, кожна з них мала свій голос, свої інтонації. Одні глузували, інші обурювалися й кричали. Треті розмовляли пошепки, непевно. Але жодна з них не мовчала.
На аркуші — прізвище, і проти нього колонка цифр.
Директор фабрики Басистий В. А. Зарплата — 200 карбованців. Плюс преміальні, в середньому — 60 на місяць. Загалом 260 карбованців.
Видатки. Сім'я з чотирьох осіб. Дружина не працює. Син — студент, донька — школярка. Чотири роки тому купив автомашину «мерседес» за шість тисяч. Меблі привіз з Ужгорода — дванадцять тисяч. Дача двоповерхова, цегляна, великий садок.
Отже, щорічний офіційний статок 3 тисячі 120 карбованців. За п'ять років — п'ятнадцять тисяч сімсот. А найбільш помітні витрати за останні п'ять років — двадцять шість тисяч. Та й не святим же духом жила ці роки сім'я з чотирьох осіб! Їли, пили, одягалися…