Лейтенант поклав анонімний лист у папку, де лежали повідомлення з райвідділу міліції про дрібні крадіжки на «Оріоні», протоколи допитів затриманих на прохідній фабрики, і все замкнув у сейф. З радістю вискочив із задушливої кімнати.
У коридорах старовинного будинку, куди не заглядало сонячне проміння, тягло прохолодою. Поки Юрій спустився вниз по лунких металевих, витертих ногами до блиску, сходах, йому здалося, що він теж охолов. На вулиці лейтенант примружився на сліпуче сонце, немов вибираючи, куди повернути. І потім діловито попрямував до райвідділу.
Тіні Марка Штрома
Такий самий молодий хлопець, як і Юрій, начальник штабу добровільної дружини, слухаючи оперативного уповноваженого, задумливо куйовдив вигорілий за літо непокірний чуб.
— Треба простежити за однією людиною, — говорив лейтенант Гармаш. — Потрібна ваша допомога. Кого можете порекомендувати з дружинників?
— У нас хороші хлопці… Валентина Чернявського можна… Інженер. Сам конструює фотоапарати. У нього є такий портсигар, в якому вмонтовано апарат. Розкриє, візьме сигарету — і кадр готовий…
— Ну, технікою ми самі не бідні, — усміхнувся Юрій. — Головне, щоб людина була надійна.
— Абсолютно.
— І одну дівчину.
— Дівчину? Беріть Шевчук Надю. Студентка університету. Нещодавно сама затримала грабіжника.
— Гаразд, — записав у блокнот прізвища Юрій. — В резерв ще одного… І сьогодні зберіть, я проінструктую їх…
Наступного ранку молодий інженер Чернявський і студентка Шевчук зустрілися біля Управління легкої промисловості.
Це було людне місце. Багато легкових машин під'їжджало до високого строгого будинку з полірованими колонами. Частина автомобілів залишалася біля управління, мовчазно й значуще поблискуючи лакованими боками, поки їхні господарі вели переговори з начальством.
Чернявський і Надя вдавали закоханих, які не знайшли ліпшого місця для освідчення, ніж оцей людний під'їзд. Відомо, що закохані нікого не бачать, окрім самих себе.
Проте, розмовляючи, обоє не зводили очей з вулиці, оглядали кожну машину, кожну людину, яка входила до будинку.
Довгов'язого рудого чоловіка, фотографія якого лежала у кишені Валентина, все ще не було.
Незабаром молоді люди втомилися, і Валентин наказав дівчині посидіти в скверику.
Надя не послухалась.
Якраз коли «закохані» сперечалися, до під'їзду легко підкотила бежева «Волга». З неї виліз цибатий рудий чоловік. Хоч вони саме на нього й чекали, але першої миті якось не повірилось, що він приїхав туди, де його сподівалися побачити. Це було схоже на якесь навіяння.
Валентин ледве встиг витягти з кишені портсигар, як постачальник фабрики «Оріон» Марк Аврелійович Штром вийшов з машини й шугнув у будинок.
Тепер «закоханим» було не до розмов. Валентин поспішив за рудим, а дівчина кинулася до найближчої телефонної будки.
Вона набрала потрібний номер і, хвилюючись, сказала:
— Він приїхав! Здрастуйте, це говорить Надя.
— Здрастуйте. Спасибі, — відповів Юрій. — Зустрінемось на розі через десять хвилин.
Тим часом Чернявський наздогнав Штрома, слідом за ним вийшов на третій поверх, помітив, як той уповільнив крок біля невисоких дверей і обережно відчинив їх.
Дружинник знову витяг свій білий портсигар — один з тих легких портсигарів з нержавіючого металу, що були популярні у свій час у курців, — і двічі клацнув ним.
Після того, як двері за Штромом зачинилися, Чернявський повільно пройшов коридором, протилежними сходами спустився на перший поверх і вийшов на вулицю. Бежева «Волга» з номером приватного господаря стояла на краю валки автомобілів.
З протилежного кінця вулиці під'їхала сіра «Победа». Вона зупинилась біля Наді Шевчук. Задні дверцята відчинилися, й дівчина, не вагаючись, сіла в машину. Коли Чернявський підбіг, дверцята автомобіля знову гостинно відчинилися, й дружинник побачив Гармаша.
— Завдання виконано, товаришу лейтенант, — чомусь пошепки промовив Валентин, сідаючи й собі в машину.
Тим часом з вулички виїхала бежева «Волга». Юрій кивнув водієві, і той повів «Победу» слідом за нею.
— Нам треба документувати всі дії цієї людини, — пояснював Юрій. — Зараз постачальник вилетить до Москви. Його треба супроводжувати. Добре, якби й ви з ним полетіли… Але у вас відпустка…
— Тим краще. Я вільний. Залюбки поїду.
Юрій задоволено кивнув.
— Москву знаєте?
— Як рідний дім.
— Прекрасно.