- Прошу дозволу вийти назовнi, - незвично офiцiйним тоном промовив Фамен. - За бортом ще день.
- Спочатку все-таки треба налагодити оптику, - сказав Чамхаб. - Немає необхiдностi ризикувати.
Iнженер, не кажучи й слова, негайно взявся вiдшукувати пошкодження. Довго порпався в електронному начиннi, замiнив свiтлопровiд, запобiжники тощо, i нарештi система ожила. Крiзь екран до їхнього корабля заглянув незнайомий свiт. Якiсь чудернацькi кущi в густiй високiй травi, а дерева... Фамен одразу визначив їхню висоту: двiстi сiмдесят i бiльше метрiв!
- Царство хлорофiлу... - сказав упiвголоса, наче боявся, що хтось стороннiй почує.
- Так, - обiзвався Чамхаб, - розмах нiчогенький... Тим часом сонце хилилось до заходу, травами поповзли тiнi.
Атмосфера Зеленої була майже такою, як i земна. В нiй тiльки бiльше кисню й менше водяної пари. Вiзуальне спостереження не виявило нiчого нового, отож Фамену та Iву не терпiлось швидше вийти з корабля, ступити на цю планету, дихнути її повiтрям.
- Вечорiє... - вагався Чамхаб.
- Ну й що? - знизував плечима Iв. - Ще можна зробити чимало фотографiй.
- Та навiть, як i стемнiє, - пiдтримав його iнженер, - що в нас немає прожекторiв?
Наче передчуваючи бiду, Чамхаб не дає своєї згоди, а вони наполягають ще завзятiше.
- Ну, чого така поспiшливiсть? - дивувався Чамхаб. - Час у нас є. Можемо вiдпочити за нiч, а вранцi...
- Не розумiю, навiщо зволiкати, - не вiдступався астрофiзик. - Вiзьмемо зразки рослин...
- Далеко заглиблюватись у лiс не будемо, - докинув iнженер. - На зорову вiдстань.
Щось непокоїло Чамхаба, муляло душу. Не хотiлось пiд вечiр, та ще й без повiтряної розвiдки, робити вилазку.
"Нехай iдуть чи не треба? - перебирав думки, не зводячи очей з оглядового екрана. - Що мене тривожить?"
I тут йому впало в око: вдалинi по травi котяться хвилi, наче вiд сильного вiтру, а кущi й дерева стоять непорушнi, найтонша галузка не схитнеться. Що це має означати? А може, то гра свiтла? їхня правда, сидiти склавши руки не можна.
- Ну, от що. Вилазка лише для ознайомлення з територiєю радiусом... Скiльки до узлiсся? - На екранi з'явилась сiтка координат. - Двiстi сорок метрiв. Ясно? Нiяких зразкiв не брати. I жодного кроку в лiс! Лазернi трубки тримати в руках, напоготовi. Пiдтримувати зi мною безперервний радiозв'язок. Все ясно?
- Цiлком, капiтане! - весело вигукнули їв i Фамен ще й виструнчились.
- Дозволяю йти. - Чамхаб окинув теплим поглядом їхнi дужi постатi, перевiрив екiпiровку i, коли вони пiшли до виходу, приглушено сказав: Щасливо.
Iв обернувся й кивнув, Фамен змахнув рукою.
Екран показав, як обережно, нiби нехотя, з корпуса корабля виткнувся пандус i, похитуючись, опустився на чорний, випалений дюзами, грунт. Фамен та їв зiйшли, обернулись обличчям до "Енея", щоб мiг побачити Чамхаб, i на радощах затупали ногами. Момент хвилюючий, що й казати,- ступили на поверхню невiдомої планети!
- Дихати легко! - сказав Фамен у мiкрофон, прикрiплений на грудях. - А як ходити - зараз вiдчуємо.
Роззираючись у всi боки, космонавти пiшли до височенної стiни лiсу, що сягала до самого неба. То один, то другой повiдомляв:
- Грунт мiсцями розпушений, але йти добре.
- Трава шурхотить, хоча вiтру немає.
Чамхаб порадив:
- Визначте сектори спостереження. Будьте уважнi.
- Гаразд, не хвилюйся, - сказав Фамен, який iшов попереду. - Мiй сектор - уперед i лiворуч, а твiй, Iве, - праворуч i назад. Поглядай.
- Згода.
- Я теж дивлюся, - нагадав Чамхаб.
Деякий час йшли мовчки. Вступили в тiнь, яку вiдкидав лiс i яка з кожною хвилиною видовжувалась, - чорний язик низом тягнувся до "Енея", ще освiтленого сонцем.
- Усе нормально.
- Все гаразд.
Знову кiлькахвилинна мовчанка. Тiнь почорнiшала, їхнi сiрi постатi втонули в нiй.
- Я вас не бачу, - гукнув у мiкрофон Чамхаб. - Як ви там?
- Ми на узлiссi. Дерева, мабуть, у десять обхватiв, кора м'яка, наче гумова... Щось поблискує в хащах... Ого... Поглянь, що це?!
- Стрiляй! - закричав iнженер.
Замиготiли слiпучi зигзаги лазерних променiв.
- Що сталося?! - скрикнув Чамхаб.
У мiкрофонi скрипiло, сичало, скреготало. Важко падали зрiзанi лазерами дерева.
- Що трапилось?! - знову закричав Чамхаб, пройнятий гострим вiдчуттям небезпеки.
- На нас... - почулося крiзь шум ї трiск. - Стартуй...
Оце й усе, що почув Чамхаб. Навiть не розiбрав, чий то був голос Фамена чи Iва. I враз усе стихло.
- Вiдходьте, вiдходьте! - загукав Чамхаб з надiєю в голосi. - Ви мене чуєте?
Мовчанка. I пострiлiв не видно. Чамхаб отерп: невже загинули? Що ж здатне встояти проти лазерiв? Чи, може, ненароком черкнули один одного?
Навiть не вимкнувши екрана, вхопив двi лазернi трубки й кинувся до виходу.
Пробiгши метрiв п'ятнадцять, опам'ятався й став. Потер долонею чоло, роззирнувся. Треба дiяти обачно. Панiка - то загибель. А що, як нападники вскочать у розкритий люк? Бо звiдки їм знати, що там нiкого нема?
Пiшов уперед, раз у раз оглядаючись на облитий червонястим свiтлом корабель.
Попереду нiчого пiдозрiлого не помiтив, але все-таки, не доходячи до узлiсся, лiг i поповз, ховаючись у шурхотливiй травi. Трубки поклав у нагруднi кишенi комбiнезона.
Мозок увесь час пропiкала думка: невже загинули? Важко було повiрити: тiльки що чув їхнi голоси... Може, пошкодженi рацiї?
Чим ближче до узлiсся, тим рiдша й нижча трава.
Ще кiлька метрiв, i Чамхаб побачив мiсце сутички. Купи зiтнутого лазерами гiлля, поваленi дерева, з окоренкiв ще витiкає якась рiдина. А де ж хлопцi?
Раптом Чамхаб помiтив щось бiле пiд гiллям. Придивився, i в ротi йому пересохло: бiлiли кiстяки. Ось що лишилося вiд його товаришiв - буквально за кiлька хвилин!..
Приголомшений, капiтан довго не мiг вiдвести очей вiд останкiв своїх побратимiв. Трагедiя налетiла шаленством диких iнстинктiв - i ось їх нема... Зцiпив зуби, аж заскреготав. I де ж причаїлися тi звiрюки, лютi потвори, що не злякалися навiть лазера?
Тиша. Лише далеко в травi почувся шелест.
Чамхаб прислухався, потiм почав повiльно переводити погляд вiд стовбура до стовбура, не минаючи найменшої деталi. Було тихо й непорушно. Тiльки в грудях прискорено стукотiло серце i в скронях шугала кров.
Упевнившись, що поблизу нiкого немає, капiтан схопився й швидко перебiг до ближчого стовбура. Визирнув з-за нього: де чигає небезпека?
В лiсi вже добре стемнiло, та, коли б щось пiдкрадалось, вiн би помiтив. Нiякого ж пiдлiска тут нема, жодного кущика, i погляд сягає далеко. На голих стовбурах - теж нiчого пiдозрiлого. Грунт нiби втрамбований, але нерiвний, там i сям видно купки i валки кольору сухої глицi.
Вирiшив забрати лазернi трубки Фамена та Iва, що лежали неподалiк, i вiдходити до "Енея". Чапав до них обережно, наче по тонкому канату над прiрвою.
Нагнувся, взяв одну, ту, що лежала ближче, засунув у кишеню. Цiєї митi здалося, нiби в одному валку щось ворухнулось. Чамхаб закляк, спрямувавши туди свою трубку. Але кнопки не натискував. Постояв так декiлька секунд, швидко нагнувся i вхопив другу трубку. Раптом вiдчув - хтось на нього дивиться. Наче на тiй глицi розкрилися очi, не очi, а опуклi сегменти з матовою поверхнею. I дивляться не з одного мiсця, а з кожного валка, з кожного стовбура. Увесь лiс витрiщився на нього!
"Та нi, такого не може бути, - подумав Чамхаб. - Галюцинацiя. Або ефект сутiнкiв".
Ступнув крок назад. Ще крок. Невiдривно, нiби загiпнотизований, дивився на тi неклiпаючi матовi сегменти.
Так i вiдходив - обличчям до лiсу, спиною - до "Енея".
Вiдчувши пiд ногами траву, полегшено зiтхнув: "Хух... Здається, доберусь..." Тiльки вiн це подумав, як щось не то кольнуло, не то вжалило йому праву руку, в якiй вiн стискував лазера. Неначе черкнуло гострою травиною - не дужче. Та вiн з жахом вiдчув, що долоня дерев'янiє... Вхопити трубку лiвою не встиг: очi заслала каламуть, голова нiби розкололася, вiн заточився i впав у траву...
Опритомнiв у шлюзовiй камерi "Енея" - мов пiсля наркозу. Довго не мiг дiйти тями, де вiн i що з ним трапилось. А коли все пригадав - не мiг повiрити, що лишився цiлий i неушкоджений. Може, оте таємниче дiє на вiдстанi i просто не змогло завдати сильнiшого удару. Але як вiн опинився на кораблi? В кожному разi, йому ясно було одне: середовище Зеленої вороже людинi.