М а р и н к а. А ви ж, няню, куди знов?
П а л а ж к а. Пiду ще до церкви, на часточку подам i проскурку принесу: сьогоднi ж її святого янгола.
М а р и н к а. Ага! А я й забула! А не забаритесь?
П а л а ж к а. Нi, уже й без того пiзно, коли б i застала. (Хрестить Марусю). Спить собi янголятко тихо, так тихо, а душа вже, бачу, пiд самим горлечком б'ється… Спи, моя зiронько, спи, моя стоптана квiтко! Нехай тебе, безталанну, святi янголи хоронять од лиха! (Виходить, поцiлувавши Марусю).
М а р и н к а (зачиня дверi, пiдходить до вiкон). Треба, одначе, фiранки спустити, щоб свiт не розбуркав Марусi…
Стук у дверi.
Хто там?
В И Х I Д II
Маринка i Жалiвницький.
М а р и н к а, Ти? Любий мiй! (Цiлує Жалiбницького, що вийшов з бокових дверей).
Ж а л i в н и ц ь к и й. Слухай, голубко, вийми менi з скриньки свiй браслет i сережки, а я доложу ланцюжок з дзигарями, то, може, пiд заставу здобуду карбованцiв з сотню; нашi всi складаються, навiть i Котенко… Їй тепер треба грошей…
М а р и н к а (вийма). На, на! Це гаразд ти придумав…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Ну, так прощавай на час… (Виходить).
М а р и н к а (проводжа). Не забудь же — сьогоднi її iменини.
Ж а л i в н и ц ь к и й. Пам'ятаю, пам'ятаю!
Л у ч и ц ь к а (просипається). Хто там?
М а р и н к а. То чоловiк приходив…
Л у ч и ц ь к а. А, Марочка? Що ж, цiлувала?
М а р и н к а. Цiлувала, цiлувала… Ну, як же вам?
Л у ч и ц ь к а. Лучче, лучче. Певно, пiзно? Я дуже заспала.
М а р и н к а. Ще рано, ще спiть; лiкар казав — чим бiльше спатимете, тим швидше встанете…
Л у ч и ц ь к а. А вiн надiється… Я видужаю, правда?
М а р и н к а. Видужаєм, видужаєм i будемо щасливими… То ви тодi на клятiм спектаклi якусь жилу порвали, а заживе, то i по всьому… Ось мiкстурки випийте…
Л у ч и ц ь к а (п'є). Менi хочеться так ще пожити!.. Я ж виплакала, вимучила собi оте право!
М а р и н к а. I поживемо ще, порадiємо… От тiльки краще спати… Заснiть ще! (Укрива її).
Л у ч и ц ь к а. Добре. Я буду все, все робити, аби швидше одужати!
Маринка закрива її ширмами, а сама зляга на канапу.
В И Х I Д III
Тi ж i Лемiшка, а за ним двi хористки.
М а р и н к а (на стук схоплюється. Обнiма батька i хористок). Таточко! Любий мiй! Маруся ще спить, а ви, сестрички, погуляйте поки в садочку!
Хористки кивають головами.
Л е м i ш к а (дає грошi). На, дитино моя: це я i голота для нашої благодiєчки… для нашого янгола; ми спромоглись… Вона все для нас трудилась… оддавала послiднi… а тепер лежить безпомiчна… на божих руках… (Плаче).
М а р и н к а. Тату мiй! Золотий! Якi ви! (Утира очi).
Л е м i ш к а. Тiльки не кажи їй, — не прийме: я знаю її! Кажи, що це вiд Котенка…
Л у ч й ць к а. Маринко, хто там?
Л е м i ш к а. Тихо! Я тiкаю! (Виходить навшпинячки).
М а р и н к а. Та то я сама…
Л у ч и ц ь к а. А менi почулось було…
М а р и н к а. То у снi, певно. Заспокойтесь, спiть ще…
Л у ч и ц ь к а. А менi й справдi щось снилось, чи снiг, чи свiчки… (Говорить хапливо, жваво, тiльки з задишкою, i чим далi, тим бiльше).
М а р и н к а. То добрий сон, моя лелечко, вiн вам вiщує несподiвану радiсть якусь…
Л у ч и ц ь к а (обнiма Маринку). Може, швидко Антось прибуде?
М а р и н к а. А може. Лiкар казав, що йому зовсiм гаразд, що швидко вийде, що ваша хвороба йому на користь пiшла…
Л у ч и ц ь к а (обнiма її). Господи, яке щастя!.. А я мучилась, що через мене… (Сiда). Яка я щаслива!
М а р и н к а. Тiльки не iритуйтесь: вам i радiсть i горе — одна вада!
Л у ч и ц ь к а (склада руки). Боже! Милосердю i любовi твоїй краю нема!
М а р и н к а. Знов бентежитесь? Ну i не пущу його…
Л у ч и ц ь к а. Нi, нi! Я буду все робити…
М а р и н к а. Так от i заснiть.
Л у ч и ц ь к а. Не хочеться, рибонько… Я пiсля, пiсля засну… Слухай, я оцей час, як злягла, все думала про себе й про його. I знаєш, на чiм упевнилась? Що винувата я, а не вiн.
М а р и н к а. Це якраз по-вашому.
Л у ч и ц ь к а. Далебi! Я занадто кохала, стала зараз рабою, собакою вiрною… Вдарило лихо, а я, замiсть того щоб пiдняти крила i його пiднести, сама їх опустила… i впала…
М а р и н к а. Годi, бога ради, годi! Уже знов он колотиться серце!.. Ну, нехай вiн зовсiм правий, нехай!
Л у ч и ц ь к а (усмiхається). Так! Перевiрившись у менi, вiн почав свiтом нудити… А тут ще приревнував… Лихi люде пiдстроїли… Але рвiя — кохання!
М а р и н к а. Так, вiрю, вiрю… Тiльки мовчiть: бачите, i духу не вберете.
Л у ч и ц ь к а (обнiма). Не буду бiльше, не буду!
М а р и н к а. От надiньте ладаночку — бабуся принесла.
Л у ч и ц ь к а. Де, де? (Цiлує й надiва). Так бабуся моя сивесенька вернулась? Де ж моя ненечка?
М а р и н к а. В церквi; зараз прийде: сьогоднi ж вашого янгола! (Обнiма). Всього, всього, а найбiльше здоров'я!
Л у ч и ц ь к а. Правда, а я й забула. Одсунь, серце, фiранки i одчини вiконце… а то так темно…
М а р и н к а. Добре. (Пiднiма).
Л у ч и ц ь к а. Ах, як гарно! Яке сонечко ясне та веселе! Пiдведи мене, посади коло вiкна: менi так хочеться на божий мир глянути!
М а р и н к а. А ви не втомитесь?
Л у ч и ц ь к а. Нi, нi! Менi сьогоднi дуже легко… i серце перестало болiти… Переведи тiльки мене до вiкна…
М а р и н к а. Стiйте ж, я крiсло поставлю (ставить до вiкна) та накрию ще вас теплою хусткою, отак! А тепер берiться менi за шию…
Л у ч и ц ь к а (встала, хитається). Ой, хата крутиться…
М а р и н к а. Бачите!
Л у ч и ц ь к а. Нi, тепер легше… То зразу якось в головi загуло.
М а р и н к а. Ну, держiться ж мiцно! (Веде).
Л у ч и ц ь к а. Бачиш, сама iду… О, я швидко видужаю! (Цiлує).
М а р и н к а. Ну, сiдайте ж тихенько; я ще подушечку пiдложу пiд спину. (Кладе). Добре сидiти?
Л у ч и ц ь к а. Добре, добре! Маринко, голубонько, одчини ще й вiкно!
М а р и н к а. Боюсь, щоб, бува, вiтрець не пройняв!
Л у ч и ц ь к а. Нi, надворi тихо. Он бузок увесь розвивсь, а листом анi колихне… Можна!
М а р и н к а. Та воно надворi аж душно, а ви все-таки накрийтесь хусткою! (Одчиня вiкно).
Л у ч и ц ь к а (диха коротко й часто). Ах, ах! Яке пахуче, тепле повiтря… Аж дихати легше… Аж лоскоче… (Розгляда). Он на грядках i черевички зацвiли, i зiрочки мрiють… а собача рожа як вигналась високо, — пишається! Садочку мiй любесенький! Так би й полинула… А то хто там?
М а р и н к а. Нашi хористки. (Кричить). Агов! Сюди!
Л у ч и ц ь к а. Нехай квiток…
М а р и н к а. Стiйте! Нарвiть квiток…
Л у ч и ц ь к а (вигляда). Он троянда, а далi ген любисток, канупiр, зiрочки… (Голосно). Та наламайте бузку! (Закашлялась).
М а р и н к а. Що ви? Бога ради! Кричать проти вiтру… Щоб знову жила… (Зачиня вiкно).
Л у ч и ц ь к а. Не буду, бiльше не буду!
М а р и н к а. Коли хоч раз крикнете, то зараз положу…
В И Х I Д IV
Тi ж, i Рябкова, й Богданиха.
Р я б к о в а й Б о г д а н и х а (вбiгають з букетами, з квiтами й з начатим вiнком). Вiншуємо, вiншуємо нашу ненечку! (Дають букети).
Б о г д а н и х а. Уже сидите? Слава богу! Дай боже здоров'я й здоров'я!
Р я б к о в а. I здоров'я, i щастя, i всякого добра! (Цiлує у Лучицької руки).
Л у ч и ц ь к а (обнiма їх). Спасибi, мої дiточки любi, за пам'ять, за ласку, за щире бажання! Уже менi далеко краще… уже сиджу, а швидко й ходитиму… (Любує квiтами, нюха).
М а р и н к а. Дав би господь! Ану висипайте квiти… А бузок я в воду поставлю…
Л у ч и ц ь к а. Ах, якi квiточки, якi милi. Як пахнуть, а надто троянда…