М а р и н к а. Няня як розсердиться чим, то нешвидко втихомириться… i вже тодi не спиниш — що слiд i що не слiд скаже: хоч би й про мене…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Хiба вона видумує про вас?
М а р и н к а (засоромилась). Нi, не те… але для чого? Кому iнтересно? Мало що в кого не болить!
Ж а л i в н и ц ь к и й. Хороше у вас серце… (Хоче вийти).
М а р и н к а. Куди ж ви? Маруся зараз вийде…
Ж а л i в н и ц ь к и й (глянувши на дзигарi). Репетицiя швидко: спiзнюсь.
М а р и н к а. I менi б треба: Марусi лiпше…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Слава богу. То й ходiм.
М а р и н к а. Так я зараз! (Побiгла до кiмнати).
В И Х I Д V
Тi ж i Юркович.
Ю р к о в и ч (влiта). Що? Як? Нiчого? Га? Нема… Отруїлась?
Ж а л i в н и ц ь к и й. Чи ви не сказились? З чого б же вона, борони боже…
Ю р к о в и ч. А знаєте, всякого бува… пригода… чоловiк часом не сподiвається, i раптом — пуф!
Ж а л i в н и ц ь к и й. Остатнього завжди стерегтись треба i держать язик за зубами…
Ю р к о в и ч. Що зуби — пусте! Але в чiм непорозумiння? Какой мотив атого таинственного исчезновения: закулисный или личный? Чи привереди, чи слабiсть, чи…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Ви найкраще зробите, як дасте Марiї Iванiвнi спокiй, найкраще — i для неї, i для себе…
Ю р к о в и ч. Вибачайте, я хутко, не забарю часу… я нишком… В городе, знаете, разнеслись слухи, странные, неприятные… даже, если хотите, двусмысленного чего-нибудь. Кому же их проверить и исправить, как не нам? (Захлебываясь). Мы — стражи общественной совести, мы заведуем ее мнением, мы направляєм симпатии; на нас лежит злоба дня… Мы должны профильтрировать всякого новости и подносить публике оздоровленную пищу. Наконец, в интересах Марьи Ивановны… задля вигоди її треба провiяти, просiяти плiтки…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Або наплодити їх iще бiльше?
Ю р к о в и ч. Сохрани бог, борони боже! Що ви? Ми малороси? Ми тiльки за правду!
Ж а л i в н и ц ь к и й. Так, так! Побiльше брехень надряпати та по трояку за стрiчку зцарапнути…
Ю р к о в и ч. Но-но! Який грубий матерiалiзм! Хто каже: всякому праця коштує, всяк за гешефт мусить мати… Але суть i вищi потреби… i я до Манi Лучицької дуже прихильний… i менi боляче… да, мне больно, если Котенко желает унизить ее, стремится выдвинуть какую-то посредственность, эту Квятковскую, коли розпускають чутку, що нiби Лучицька теє-то, як його…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Що-о? Що кажуть?
Ю р к о в и ч. Так… я не од себе… а просто не варто…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Нi, ви менi скажете! (Наступа).
Ю р к о в и ч (злякано). Не варт! Мало що з язика не спаде…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Нi, ви менi скажете, iначе матимете дiло зi мною! Коли почали, то скажете!
Ю р к о в и ч (одступа). Та пусте… рiшительно…
Ж а л i в н и ц ь к и й (грiзно). Ну? Я не жартую. (Удержує його).
Ю р к о в и ч. Тiльки це не я… не я… а чув…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Ну! Ну ж! (Бере за плече).
Ю р к о в и ч. Кажуть… тiльки не я… нiби Лучицька… вiрте, не я… перше з вами, а тепер хтось другий… ну i сварка… ну з того й не гра…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Лучицька! А? (Трясе його). Дякуй бога, що ти тут!
Ю р к о в и ч. Позвольте… сделайте милость… оставьте… не я!
Ж а л i в н и ц ь к и й. Я знайду, хто це виблював… i знай, що тому чи тобi — не животiти…
Ю р к о в и ч. Ферфал!.. Пожалуста… Ой! Заспокойтесь!
Ж а л i в н и ц ь к и й (трясе його). Не жи-во-тi-ти! (Вийшов).
Ю р к о в и ч (пiсля паузи). Уф! Хорошого положекие нашего брата репортера? Патрон гвалтом требует новостей и новостей: подноси ему всю подноготную, вкрадывайся в душу людскую, вьпытывай, на последний конец — ложись, рожай ему й подавай! И что за зто? Три копейки от строчки! И за три копейки всякий на тебе лезет корректировать, — хорошо? И рискуй своим благообразием, — отлично? Мало этого: выберется вот этакий собака й попробует в гроб вогнать… й вгонит. Что ему? Вгонит! Там кулак… хай його маму мордує!.. А? Антик? Нi, цум тейфель! Буду проситься в фельетонiсти, — все-таки меньше риску!..
В И Х I Д VI
Тi ж i лакей, потiм Палажка.
Л а к е й (в дверях). Еще не отпили…
Ю р к о в и ч (потай). А что, братец, не заметил, не ссорились здесь? Вот с актером, что вышел?
Л а к е й. Не могим знать. (Пiшов).
П а л а ж к а (виходячи). А ти, брехунець, чого влiз? Iди, iди собi геть! (Випроваджує за дверi).
Ю р к о в и ч (на ходу). Мужва!
В И Х I Д VII
Лучицька, Палажка й Маринка.
Л у ч и ц ь к а (сiда й налива каву). Кого се ви так, няню, церемонно?
П а л а ж к а. А того, що нишпорить та тiльки плiтки плете… От що цуциком за товстим паном бiга.
Л у ч и ц ь к а. Юрковича? Чого ж ви на його так?
М а р и н к а. Не люблю отого пiдбрехача!
Л у ч и ц ь к а. Бiдний! (Жметься). Як тут холодно… Коли б розпалити коминок… Няню, подзвонiть!
П а л а ж к а. Чого там дзвонить: хiба в самої рук нема? (Запалює дрова).
Л у ч и ц ь к а (Маринцi, що накида на неї шаль). Хто був тут ще?
М а р и н к а (надiва перед дзеркалом шляпку). Марк Карпович забiгали про ваше здоров'я провiдати.
Л у ч и ц ь к а. А! Того ти й розчервонiлась… А ще, крiм Марка?
М а р и н к а. Не знаю; я бiгала за хлiбом…
Л у ч и ц ь к а. I через Марка нiкого не бачила… Куди це ти?
М а р и н к а. На репетицiю; боюсь спiзнитись.
Л у ч и ц ь к а. Все одно — Марка не доженеш.
М а р и н к а. Та хiба я… (Припада i цiлує Лучицьку).
Л у ч и ц ь к а. Знаю, знаю, що i серце б своє надвоє для його розiрвала! Чого ж ти засоромилась? Плачеш? Чого ж то, цiпонько! (Обнiма). Я тобi, серце, раю: подалi будь од того лиса Котенка, а виходь замiж за Марка, тодi нiхто не зачепить.
М а р и н к а. Господи! Менi? За пана Марка?
Л у ч и ц ь к а. А що ж? Не була б, може, рада?
М а р и н к а. Та чи я ж смiю й марити про такий рай? Та я їхнього й мiзинця не стою!
Л у ч и ц ь к а. Не принижуй себе: твiй талан iще в пуп'янку, а серце в тебе золоте.
М а р и н к а. Марусенько! Ненечко моя! Та вiн же й не згляне на мене: я для його абищо… його серце цiлком у вас…
Палажка, розтопивши коминок, взяла панчоху, надiла окуляри й пiшла в спальню.
Л у ч и ц ь к а. Нi, голубко: i вiн, i я… як брат i сестра, як друзi… Про кохання не може бути й речi…
М а р и н к а. Чого ж то? Хiба пан Жалiвницький… не красень?.. Та лiпшого ж i на свiтi нема, а добрий який, артиста який — а! Сонечко перед ним темне!
Л у ч и ц ь к а. Бачиш, бачиш… (Ласкаво грозить)., Може, всьому тому й правда… але ми побратались, i про iнше — рiч мертва… Та ще й те: сiм'я — це закуток скритий, а iскуство веде нас до всесвiтнього храму; у шкаралущi сiмейнiй ми служим тiльки собi чи своїм дiтям, а у працi художнiй ми повиннi людям служити, цiлком себе оддавати миру, громадi. Для того-то сiм'я i не може миритись зi сценою, бо одна однiй буде шкодити: або зрадиш дiтей, або зрадиш громадську одправу…
Маринка розводить руками i виходить не розумiючи.
В И Х I Д VIII
Лучицька i Квятковська.
К в я т к о в с ь к а (в дверях Маринцi). Лежить? Встала? (Побачивши). Боже мiй! Вона вже тут, моя Муся! (Обнiма). Як я рада, як я рада! Моя цяцяна! (Знову цiлує). Чи вiриш, не мала часу забiгти, — замучили, просто замучили: i там грай, i там грай…
Л у ч и ц ь к а. Тобi ж краще — обiграєшся.
К в я т к о в с ь к а. Ну його! Менi аби менше… менi краще "люлi"…
Л у ч и ц ь к а. Катрусю! I тобi не сором з такою недбалiстю до сцени касатись?
К в я т к о в с ь к а. Та мене наганя i отой противний…