— Зупинися, — врешті сказав капітан. — Тепер мені доведеться підняти тебе. Підведи руки.
— Я побачу її?
— За секунду дізнаєшся, — буркнув капітан, схопив хлопчика під пахви та підняв над підлогою.
— Перед тобою панель, — прошепотів він. — Відсунь її ліворуч.
Джек наосліп випростав уперед руки та торкнувся гладкого дерева. Воно легко ковзнуло вбік і надмір світла залив прохід. Хлопчик помітив великого, завбільшки з кошеня, павука, що повз стелею. Перед собою Джек побачив простору, як вестибюль готелю, кімнату, заповнену зодягненими в білі шати жінками. Меблі там були настільки розкішно оздоблені, що він миттю згадав усі музеї, які відвідував з батьками. У центрі кімнати на гігантському ліжку лежала жінка; можливо, вона спала або ж просто знепритомніла. Над простирадлом виднілися тільки її голова та плечі.
Раптом вражений Джек мало не закричав від жаху, бо жінка на ліжку була його матір’ю. Там лежала його мама, і вона вмирала.
— Ти побачив її, — прошепотів капітан, міцніше стиснувши руки.
Джек із роззявленим ротом дивився на власну матір. Вона вмирала; він і хвилини більше не міг у цьому сумніватися: навіть її шкіра здавалася блідою і зморшкуватою, волосся втратило свій звичний колір. Медсестри метушилися навколо неї, поправляючи простирадла та переставляючи книжки на столі — бурхлива та нібито надзвичайно важлива діяльність мала приховати те, що вони безпорадні перед хворобою. Медсестри достоту знали, що такій пацієнтці насправді немає чим допомогти. Усіх їхніх можливостей вистачало лишень на те, щоб відтермінувати смерть на місяць чи хоча б на тиждень.
Джек іще раз поглянув на обличчя, що видавалося йому вощаною маскою, і врешті збагнув, що жінка на ліжку не його мати. У неї було кругліше підборіддя, а ніс мав класичнішу форму. Пані, яка вмирала, була Двійником його матері — Лаурою Делосіан. Навіть якщо Спіді й хотів, аби Джек побачив щось іще, йому це не вдавалося: біле непорушне обличчя не казало йому нічого про цю жінку.
— Гаразд, — прошепотів він, ставлячи панель на місце. Капітан опустив його на підлогу.
У мóроці хлопчик спитав:
— Що з нею?
— Ніхто не знає, — відповідь прийшла звідкись зверху. — Королева не бачить, не розмовляє, не рухається…
На мить запала тиша, а тоді капітан торкнувся руки хлопчика та промовив:
— Нам час вертатися.
Вони тихо вийшли з пітьми до запиленої кімнати. Капітан струсив липку павутину з мундира. Схилив голову набік і довго дивився на Джека. Обличчя виказувало тривогу.
— Тепер ти маєш відповісти на моє запитання, — зрештою сказав він.
— Так.
— Тебе відрядили врятувати її? Урятувати королеву?
Джек кивнув.
— Певно, що так. Частково і це також. Скажіть-но мені дещо, — хлопчик завагався, — чому ті вишкребки не можуть взяти гору? Вона ж точно не може їх спинити.
Капітан усміхнувся. Веселого в тій усмішці не було нічого.
— Я. Мої люди. Ми зупинимо їх. Я не відаю, що коїться в дальніх землях, де закон нічого не вартий… але тут ми зберігаємо вірність королеві.
М’яз під оком на щоці без шраму підстрибнув, як риба. Капітан стиснув руки, долоня до долоні.
— І тобі вказали, тобто наказали… ем… умм… іти на захід, усе правильно?
Джек буквально відчув, як чоловіка трусить. Він зміг керувати новими хвилями збудження лише завдяки виробленому протягом життя самоконтролю.
— Так і є, — відповів Джек. — Я збираюся йти на захід. Чи не треба? Мені не йти на захід? До іншої «Альгамбри»?
— Я не можу сказати… не можу сказати, — бовкнув капітан, відступаючи: — Ми повинні зараз же вивести тебе звідси. Я не можу тобі сказати, що робити. — Хлопчик бачив, що капітан не може навіть дивитися на нього. — Ти не можеш залишатися тут ані на хвилину довше. Погляньмо, чи пощастить нам вийти звідси до прибуття Морґана.
— Морґана? — перепитав Джек, сподіваючись, що недочув ім’я. — Морґан Слоут? Він їде сюди?
Розділ сьомий
Фаррен
Здавалося, що капітан не почув Джекового запитання. Він дивився в куток порожньої, занедбаної кімнати, неначе силувався щось побачити там. Він думав спроквола, болісно та водночас швидко. Джек зрозумів це. Тому що дядько Томмі вчив Джека, що перебивати дорослих, котрі розмірковують, — так само неввічливо, як і перебивати дорослих, котрі розмовляють. Але…