— Усе гаразд, — повторив Джек і раптом якомога сильніше дав собі ляпаса. — Ай!
І світ знову повернувся до звичного фокусу.
Він мало не помер у колисці. Це трапилося в тій старій квартирі, яку сам Джек ледь пам’ятав, а мама називала Палацом омріяного Техніколору[60], бо з вікна вітальні розгортався чудовий краєвид на Голлівудські пагорби. Він мало не помер у колисці, коли його тато й Морґан Слоут пили вино, а якщо ти п’єш багато вина, то маєш часто бігати до вітру. Він знав Палац омріяного Техніколору досить добре, аби пам’ятати, що до найближчої ванної кімнати з вітальні треба йти повз кімнату, яка тоді була дитячою.
Тепер Джек знав, що тоді трапилося: Морґан Слоут підводиться, легко посміхається, каже щось на кшталт «Секунду, Філе, я відійду»; батько навряд чи роззирався навкруги, бо Гейстек Калгун от-от був готовий кинути «з підвивертом» чи «задушливим захопленням» свого безталанного суперника; Морґан відходить від яскравого телеекрана у вітальні в попелястий морок дитячої, де спав маленький Джекі Сойєр у повзунках з Вінні-Пухом, маленький Джекі Сойєр, якому тепло й затишно в сухому підгузнику. Він бачив, як дядько Морґан потай кидає погляд на яскравий квадрат дверей до вітальні, його лисий лоб брижиться і морщиться, губи надимаються, як холодний рот озерного окуня. Він бачив, як дядько Морґан узяв диванну подушку з найближчого крісла, бачив, як він м’яко, але щільно прикрив нею голову сплячого немовляти та притримував її однією рукою, доки друга ковзнула дитині під спину. А коли всі рухи завмерли, він бачив, як дядько Морґан поклав подушку назад на крісло, куди зазвичай сідала Лілі, щоб погодувати малого, а тоді пішов у вбиральню, щоб відлити.
Якби матір негайно не заскочила подивитися, як він…
Холодний піт запорошив усе тіло.
Все було саме так? Можливо. І серце підказувало, що саме так усе і було. Надто вже бездоганним видавався збіг, і комар носа не підточить.
У віці шести тижнів син Лаури Делосіан, королеви Територій, помер у колисці.
У віці шести тижнів син Філа та Лілі Сойєрів мало не помер у колисці… і Морґан Слоут був там.
Мама завжди завершувала цю історію жартом: як Філ Сойєр мало не розтрощив їхнього «крайслера»[61] дорогою до лікарні, коли Джекі знову почав дихати.
І справді, весело. Аякже.
— А тепер ходімо, — мовив капітан.
— Гаразд, — відповів Джек. Хлопчик досі відчував млость, і його хитало. — Гаразд, ход…
— Тссс! — Капітан шпарко озирнувся на звук голосів, що наближалися.
Праворуч від них була стіна не з дерева, а з грубої парусини. Їй бракувало чотирьох дюймів до підлоги, і в просвітку Джек бачив, як крокують ноги в чоботях. П’ять пар. Солдатські чоботи. Один голос виокремлювався із загального гомону:
— …не знав, що в нього є син.
— Ну що ж, — відповів інший. — Байстрюки самі плодять байстрюків — ти ж і сам добре це знаєш, Саймоне.
У відповідь на це пролунав вибух грубого, порожнього сміху — Джек чув такий сміх у школі від старших хлопчаків, котрі забивали косяки з марихуаною за майстернею та називали молодших таємничими, але чомусь страшними іменами: гомик, чудо-юдо та покруч. Кожне з цих по-своєму бридотних звертань супроводжували диким, карбованим сміхом на кшталт цього.
— Стуліть пельку! Стуліть пельку негайно! — долучився третій голос. — Якщо він почує, то ще тридцять сонць не встигнуть зайти, як ти опинишся за Зовнішнім Форпостом.
Бурмотіння.
Ще один приглушений вибух сміху.
Знову зубоскальство, цього разу нерозбірливе. І знову сміх, коли вони пішли далі.
Джек глянув на капітана, який витріщався на коротку парусинову стіну. Його зуби вищирилися, а губи притислися до ясен. Не було сенсу запитувати, про кого це вони базікали. А якщо вони базікали, то хтось міг і підслухати… хтось злий. Той, хто може зацікавитись, хто ж насправді цей байстрюк, що так несподівано звідкілясь вигулькнув. Навіть такий малий, як він, знав це.
— Ти достатньо почув? — запитав капітан. — Нам потрібно йти. — Здавалося, йому знову хочеться трусонути Джека… але він не наважувався.
Твої інструкції, накази чи щось там іще — це… ага, йти на захід, правильно?
«Він змінився, — подумав Джек. — Змінився двічі».
Уперше, коли Джек показав йому акулячий зуб, що був найфіліграннішим гітарним медіатором у світі, де замість кінних карет дорогами мчать автофургони. А тоді змінився знову, коли Джек підтвердив, що рухається на захід. Від погрози він перейшов до готовності допомогти і до… чого?
60
Техніколор — один із засобів отримання кольорового кінематографічного і фотографічного зображення, винайдений 1917 року. Як система кінозйомки техніколор полягав у одночасному використанні кількох кіноплівок. Найбільшої досконалості система досягла в «триплівковому» процесі.
61
«Крайслер» — американський автомобільний виробник, штаб-квартиру якого розташовано в передмісті Детройта. Корпорація «Крайслер» з’явилася 1925 року.