Капітан зайшов до намету. Джек стояв, дивився і чекав. Повз нього прочимчикував жонглер, який зиркнув на хлопчика, навіть не збившись з ритму; він і далі підкидав з півдюжини м’ячиків у граційному, хитромудрому візерунку. Зграйка брудних дітей ішла за ним, наче за Гамельнським щуроловом[71]. Молода жінка, приклавши замурзане немовля до великих грудей, сказала, що коли в Джека знайдеться монетка або дві, то вона могла б навчити хлопчика робити дещо з його малюком, окрім як пісяти ним. Джек збентежено відвів погляд і зашарівся.
Молодиця зайшлася сміхом, схожим на каркання.
— О, цей гарненький юнак СОРОМИТЬСЯ! Іди сюди, любчику! Іди…
— Геть звідси, курво, інакше закінчиш день у кухонному підземеллі.
Це був капітан. Він вийшов із намету разом з іншим чоловіком. Цей, інший, хоч і був огрядним і старим, а все ж мав дещо спільне з Фарреном — він виглядав як справжній солдат, а не один із ряджених акторів Гілберта та Саллівана[72]. Він намагався застібнути форму на гігантському череві, водночас тримаючи в руках закручений музичний інструмент, схожий на валторну.
Жінка із замурзаним немовлям подалася геть, навіть не глянувши на Джека. Капітан узяв потримати ріжок товстуна, аби той міг застібнутися, й перекинувся з ним кількома словами. Товстун кивнув і, нарешті впоравшись із курткою, забрав ріжок назад. А тоді рушив уперед, дмухаючи в ріжок. Цей звук був зовсім не схожий на той, що його Джек чув, коли вперше опинився на Територіях. Тоді лунало багато ріжків, і в їхньому звучанні вчувалося щось хвалькувате: то було сурмління герольдів. А цей звук скидався на фабричний свисток, що ніби промовляв: час братися до роботи.
Капітан обернувся до Джека.
— Ходімо зі мною, — мовив він.
— Куди?
— На Зовнішню Дорогу, — відповів капітан Фаррен і кинув на Джека Сойєра задумливий погляд, на дні якого бринів страх. — Батько мого батька називав її Західною Дорогою. Вона прямує на захід повз усе менші й менші села, аж доки не сягає Форпостів. А далі, за Форпостами, вона йде в нікуди… або в пекло. Якщо ти рушаєш на захід, хлопче, най поможе тобі Господь. От тільки я чув, що навіть Він сам ніколи не потикається за Форпости. Ходімо.
Питання роїлися в Джековій голові — цілі мільйони питань, — та капітан обрав убивчо швидкий темп, і хлопчику просто бракувало дихання, аби поставити їх. Вони видерлися на схил південніше від великого павільйону, а тоді минули місце, у якому Джек уперше опинився на Територіях. Веселий сільський ярмарок був тепер зовсім поруч: Джек чув, як закликайло припрошував шановну публіку випробувати долю в «Диявольського Віслюка»: «Щоб виграти приз, достатньо протриматися на ньому дві хвилини», — гукав він. Океанічний бриз розносив по всіх усюдах його голос, а разом із ним і спокусливий аромат гарячих наїдків — смаженої кукурудзи та м’яса. У животі в Джека забурчало. Опинившись у безпеці, далеко від Озмонда Великого і Грізного, він збагнув, що смертельно зголоднів.
Вони вже майже дійшли до ярмарку, як повернули праворуч на дорогу, що була значно ширшою за ту, котра вела до великого павільйону. «Зовнішня Дорога, — подумав Джек, але вже за мить, коли легкий страх охопив його нутрощі, він сам себе виправив: — Ні… Західна Дорога. Шлях до Талісмана».
А тоді знову поквапцем рушив за капітаном Фарреном.
Озмонд мав рацію: за потреби вони могли би просто йти за своїми носами. До селища з тією дивною назвою лишалося не менше за милю, а бриз уже приніс їм кислий аромат розлитого елю.
Дорожній рух у східному напрямку був перевантажений. Головним транспортом були фургони, запряжені змиленими кіньми (однак двоголових серед них не траплялося). Джеку спало на думку, що фургони були чимось на кшталт «Даямонд Рео» та «Петербілтів»[73] цього світу. Деякі з них — доверху заповнені торбами, пакунками й пакетами, інші — сирим м’ясом, а треті — щебетливими клітками з курчатами. На під’їзді до Селища Різномайстрів відкритий фургон із жінками небезпечно похитувався. Жінки сміялися й верещали. Одна з них підвелася, задерла спідницю аж до волохатої промежини, п’яно вигнулася і закрутила стегнами. Вона б точно впала з фургона прямісінько в канаву — і, певно, зламала б шию, — якби одна із супутниць не схопила її за задній край спідниці й грубо не потягнула долу.
Джек знову почервонів: як тоді, коли побачив білі груди молодиці та сосок у роті замурзаної дитини. О, цей гарненький юнак СОРОМИТЬСЯ!
71
Гамельнський щуролов — персонаж середньовічної німецької легенди, що оповідає про музиканта, якого ошукав магістрат міста Гамельн. Чиновники відмовилися виплатити винагороду за позбавлення міста від щурів. Музика помстився: за допомогою чаклунства вивів за собою міських дітей, які потім загинули.
72
Драматург сер Вільям Швенк Гілберт (1836—1911) та композитор сер Артур Сеймур Салліван (1842—1900) — англійські автори, що створили в другій половині ХІХ століття чотирнадцять комічних опер. Їхні твори популярні навіть сьогодні.
73
«Даямонд Рео» та «Петербілт» — американські автомобільні компанії, що спеціалізуються на виготовленні вантажівок.