— Забирайтеся звідси, хутко! — волав Фаррен. — Руки геть від королівського елю, Бог вас всіх забий! Забирайтеся геть, інакше всім кишки повипускаю!
У відповідь йому пролунало невдоволене буркотіння, але все-таки п’яниці відійшли від капітана Фаррена — усі, крім одного вайла, на лисому черепі якого де-не-де росли жмутки волосся. На думку Джека, його вага сягала трьохсот фунтів, а зріст — щонайменше семи футів.
— Як тя ідея побицця з нами всіма, рубако? — запитало вайло й махнуло рукою на гурт селян, які за наказом Фаррена відійшли від пивного болота й сміття з діжок.
— Залюбки, — відказав капітан Фаррен і вищирився до велетня. — Я тільки за, і найперше — з тобою, налиганий ти шматок лайна. — Фарренів вищир поширшав, і велет відійшов під впливом його небезпечної сили. — Нападай, якщо бажаєш. Коли я зарубаю тебе, то це буде перша хороша подія за весь сьогоднішній день.
Велетень позадкував із бурмотінням.
— А тепер ви всі! — закричав Фаррен. — Забирайтеся звідси! Дюжина моїх людей виїжджає зараз із павільйону королеви! Їх не надто тішитиме робота, й мені нема в чім дорікнути їм за це, так що я за них не відповідаю! Гадаю, у вас зараз саме достатньо часу, щоб повернутися в селище й сховатися по своїх підвалах до їхнього приїзду! Буде наймудрішим учинити саме так! Забирайтеся геть!
Вони всі кинулися бігти до Селища Різномайстрів, і попереду всіх громило, що кинув виклик капітанові. Фаррен буркнув і повернувся до місця аварії. Він зняв куртку та накрив нею обличчя візникового сина.
— Цікаво, хто з них обнишпорив кишені хлопця, що помер чи, може, тільки помирав на дорозі, — задумливо сказав Фаррен. — Якби я дізнався, то повісив би їх на хресті ще до настання сутінок.
Джек промовчав.
Капітан довго стояв і дивився вниз, на мертвого юнака, розтираючи однією рукою м’яку нерівну, пошрамовану шкіру на власному обличчі. Коли Фаррен глянув на Джека, то здавалося, ніби він щойно прийняв рішення.
— Тепер тобі потрібно піти, хлопче. Просто зараз. Перш ніж Озмонд не вирішив, що хоче й далі допитувати мого придуркуватого синочка.
— Вам дуже перепаде? — запитав Джек.
Капітан злегка всміхнувся.
— Якщо ти підеш, у мене не буде проблем. Я можу сказати, що відіслав тебе назад до матері або що так розлютився, що забив тебе до смерті дерев’яною ломакою. Озмонд повірить і в те, і в інше. Він не про те зараз думає. Усі вони. Вони чекають на її смерть. І це трапиться скоро. Якщо тільки не…
Він не завершив.
— Іди, — сказав Фаррен. — Не барися. А коли почуєш наближення Морґанового диліжанса, тікай з дороги й біжи далеко в ліси. Далеко. Інакше він почує тебе, як кіт чує щура. Він миттєво відчуває, коли щось виходить з-під контролю. Його контролю. Він диявол.
— А я почую його наближення? Його диліжанса? — нерішуче запитав Джек. Він поглянув на дорогу, що простягалася за рештками діжок. Вона здіймалася вгору, аж до краю соснового бору. Там буде темно, подумалося йому… А якщо Морґан їхатиме з іншого боку… Страх і самотність пронизали його найгострішою, найлютішою хвилею нещастя, знаного донині. «Спіді, я не можу зробити це! Хіба ж ти не знаєш? Я просто дитина!»
— У диліжанс Морґана запряжено шість пар коней, і тринадцятий кінь — попереду, — сказав Фаррен. — І коли вони летять галопом, чортів катафалк торохтить, наче грім, що котиться землею. Ти точно почуєш його. Вистачить часу, щоб заховатися. Тільки переконайся, що ти добре заховався.
Джек щось прошепотів.
— Що? — різко перепитав Фаррен.
— Я сказав, що не хочу йти, — лишень трішки гучніше повторив Джек. Сльози підступили так близько, що він розумів: варто їм потекти, як він не зможе спинити цей потік, втратить контроль над собою і благатиме капітана Фаррена забрати його звідси, захистити, що-небудь…
— Гадаю, вже надто пізно думати про те, чого ти хочеш, — сказав капітан Фаррен. — Я не знаю нічого про тебе, хлопче, і знати не хочу. Не хочу навіть знати твого імені.
Джек стояв і дивився на нього. Його плечі згорбилися, очі пекли, а губи тремтіли.
— Розправ плечі! — несподівано люто гаркнув капітан Фаррен. — Кого ти збираєшся рятувати? Куди ти йдеш? Та, судячи з усього, ти й десяти футів не подолаєш! Ти надто малий, щоб бути чоловіком, але міг би хоча б прикинутися, правда? Ти виглядаєш, як побитий пес!