— Там ментура. Хто придумав їхати на Аляуди? Кому, придурку, тільки вам двом селюкам забрело в голову! — сказав водій і вдарив руками по керму.
— Так… — Альберт ствердно закивав головою.
— Або, блядь, до Первомайська відвезти… — продовжував водій. — Поїхали. Там, із лівого крила, ближче до Ялти. Чого вирячилися.
— А ти точно бачив ментуру? — запитав вже спокійно.
— Нє, я їх на нюх чую, — сказав водій і запустив двигуна.
— Кончений, — майже захникав той що сидів ліворуч від Альберта. — Слухай, док, а ти взагалі ні пива, ані того…
— Бичача тяга, — несподівано важно — для всіх, для самого себе, навіть для цього мармеладом нарізаного полудня — відповів Альберт, і в голосі його дзвеніли нотки гідності.
— Молодець. А то єсть кожані. Да. І то, й інше. І в жопу пруться, — сказав, вирулюючи, водій. Двом охоронцям Альбертика це не сподобалося: рульовий почав перебирати тяги. Вдарили барабанним гулом великі краплі дощу, рідкі, але здорові, майже як кісточки персика, спало на думку Альберту. Він спробував розтерти руками коліна.
— Сиди. Не рипайся, — в один голос сказали двоє. Водій гучно перднув.
Так вони під'їхали до Канави. З того боку, де вона розтікалася найширше, тягнучи смердючі води з дохлими котами, собаками, милицями, відрами, склянками, банками, і зараз троє схилися над нею.
— Оце так да, — сказав водій. — Глянь он там, внизу. По-моєму, це жмур.
— Угу. Розвертайся. Поїхали, — сказав один.
— А з доком що робити? — запитав інший.
— А не знаю, — водій потер потилицю.
Альберт дивився через Канаву, через два обскубаних дерева. Пурпурова затока лежала на мокрій ріні. Це було невимовно прекрасно.
І Альберт сплакнув: зараз до нього з чіткою ясністю, наче морозяного лютневого дня, дійшло, що це прикінцева, навіть остання його зупинка. Але троє невдовзі повернулися. І один сказав:
— Не сци, доктор, напевне, поїдемо на хату. Тут недалеко. Почекаєш до вечора.
Фіма востаннє натиснув клавішу, потім дбайливо поклав у футляр акордеон, закрив очі. І Олька, й Біба, а також Спаба, дивлячись у чорне жерло ствола нагана, почули разом, як замовк акордеон Фіми. Спаба бачив, — нейрони в цю хвилину з неприродною швидкістю розпадалися у його сірій рідині, а тому він уявив тупу кулю, мізки, шмат задньої, потиличної частини черепа, знову мізки, але вже на асфальті. Отак-от: Фіма поставив акордеон і понюхав тишу, а Олька вийшла з таксі: шампанське, пиво, горілка, трохи трави. На Проспекті Миру — на годину раніше — вона зайшла в готель. Випила в барі. Хорі, а не проститутки, сиділи за столиками й вороже подивилися на неї. Проститутки в цьому місті мало чим різнилися від блядєй. Місто закрите, жодного іноземного туриста, самі чурки, а тому мову, як у Одесі — англійську, німецьку, французьку — зовсім не обов'язково знати. Тому Олька зневажала їх. І дівки настовбурчилися, як кури. Олька пила, слухала Юрія Антонова, п'яніла й хотіла плакати: зранку вона знищила його, Біби, майку, з набиткою «Бітлз», його парфуми, його сигарети, покраяла фотки ножицями, кіножурнали, випила ракії, небагато, але досить для того, щоб вистачило сміливості дістатися до готелю «Мир», і зараз сидіти з холодним, незалежним поглядом на хорєй. У барі з тяжкими бархатними зеленими портьєрами, відкинутими по різні боки, гарно так, і підв'язаними золотими шнурочками з кистями, з блискітками і зірочками. Вона вмостилася на високому табуреті, і не напроти дзеркала на всю стіну, а спиною до нього, спиною до двох чоловіків і трьох жінок із овбислими грудьми й пожмаканими ляжками, як із пап'є-маше. Олька випила горілки. Але нічого не приходило: ані відчай закоханого серця, ані ностальгія, ані тоска. Вона взагалі відчувала себе наче гумовою. Тоді вона, ось так, із викликом, блимнула — раз, другий, третій — на того, з кучерями, романтичними кучерями. Але він не звернув на неї уваги, а продовжував розмовляти з товстухою, у котрої обкусані нігті, й, напевне, петеушниця, штундистка, а вони взагалі всі звідти. Вона замовила шампанського: ідіотки, шалави, хорі завафлені, мені сніданок приносили в ліжко, каву по-турецькому, смажену кукурудзу, шоколадні цукерки… Вона всього не пам'ятала, що Біба приносив їй у ліжко, і чи взагалі приносив, але зараз Олька була впевнена, що він найкращий, сумний її, милий її. І вона розплакалася. Краєм ока: офіціант, офіціантка і бармен перемовлялися. Один показував головою на неї. Прийшли хлопці з естради. Ольчина цікавість перекинулася в їхній бік. Хлопці в однакових костюмах лаштували інструменти. Вона, не повертаючись, підняла руку. Офіціант проплив між порожніх столиків, зупинився біля петеушниць із чоловіками, і надовго там зупинився. Олька ковтнула злість, що піднялася десь від живота, вдарила гіркою, чисто фізіологічно відчутною на смак. Виваженими рухами вона взяла сумочку, думаючи: чорт, хіба не на мені натуральний «Вранглер», курточка «Монтана», німецькі «Саламандри». Вона не висипала на стіл уміст сумки, гучно порпалася, клацаючи пудреницями, косметикою, запальничками. Нарешті вона витягла слоїка й викинула на долоню дві таблетки седуксену. Запила шампанським. Музиканти заграли Демоса Русоса, російською. І вона подивилася знову на того, що з кучерями до лопаток, а не на обкусані нігті його шерепи, а ту іншу вона взагалі не розібрала, харіна як харіна, соска. Навіть не знає, скільки коштує її парфум у сумочці, така от шалава, а вже виряхалася сюди, в ресторані сидіти, подивися на неї… Несподівано за вікнами стало чисто і ясно, але вона розумна дівчина, і знала, що це десь там… Так, вона трахнеться з отим-он у малиновому піджаці з намощеними плечима, салатній сорочці музикантом. Вона спробувала клацнути пальцями і крикнути: «Халдей!». Але звук пропав. Вона встала на ноги, досить міцно й упевнено, лишила сумочку й подалася до туалету. Але несподівано на півдорозі повернулася, просто-таки гріючи очима музиканта в малиновому піджаці, салатній сорочці. О, у нього прекрасні очі, більше нічого не приходило, і не повинно прийти. Повернулася до столика, шарпнула сумочку. Глянула у люстерко. І воно враз, несподівано, тріснуло надвоє, якраз посередині. Вона жбурнула дзеркальце назад у сумочку, кокетливо, без усякого там змісту, привернути увагу, і того, що за столом, і того, що на сцені. Назад, за другим походом до туалету, її знудило. А тому в туалеті, коли вона схилилася над умивальником, блювала, широко розставивши лікті.