— Збирайся. Ми їдемо.
— І я з тобою! — писнула радісно вона.
І вона стала ходити. Швидко, вперед і назад. Полковник дивився на неї, і з печаллю згадував, але що — так і не зміг впіймати думки чи спогадів.
— Перестань ходити, — сказав він тихо, але з присвистом. — Краще скажи, мені от згадується часто…
— Нічого страшного… — вона сіла, розставила ноги і кивнула головою донизу, в свій кущик із рожевими губками.
— Хочеш цього? — стулила ноги. — Будеш мати, коли візьмеш із собою…
— Мата Харі[1] грьобана, — просвистів полковник, але звівся й почав повільно вдягатися. — Натягай свої лахи…
Зрештою, він подумав, що це нічогісінько не змінить. Колись і з нею доведеться прощатися, а в який спосіб — то полковника найменше турбувало. Його порожній погляд не здивував дівчину. Вона повільно натягнула труси, балахон сукні впав, закрив від нього її тіло, і роздратування зникло — легко, швидко, як щезає мігрень. І отже, він пішов першим, вона слідом за ним. А не навпаки. Нарешті він дозволив собі закурити. Полковник курив лише в таких випадках. У такі часи він курив багато. Це його збуджувало. Що саме: процес куріння, «після» — він не знав. Саме про це, а ще про багато іншого він думав, виводячи «копійку» на пагорб: підвісні мости, роздвоєні мости, зелені в білому латки районів, що наскакували один на один, наче шматки пирога під час землетрусу. Він зупинив машину. Рівний шум стояв у вухах. Відтоді, як вони виїхали з дачі, шум не полишав його ні на секунду, наче впала за спиною велетенська кам’яна стіна. І ще полковник весь час намагався обернутися, але непоясненний жах змушував його тримати голову прямо. До смерті, як до абстракції, полковник так і не звик.
— Лапа, ми довго стояти будемо? — вона ще не знала, куди їдуть, а ніздрі природно від збудження вібрували, як два маленьких насоси. Зараз вона нагадувала білку, хижу й хитру.
— Нам он у той будиночок, лапа, — сказав полковник, і повів машину вниз.
Так, внизу, в саманному будинку, що нагадував залізничний вагон, їх ніхто не зустрів. Густо смерділо блювотинням, тютюновим димом і горілкою. Прийшла побічна думка, чиста, як холодний осінній протяг, що молодість безнадійна, але не настільки ж, блядь його морді. Не настільки, що якийсь недоумок садить твою доньку на голку, потім на коляру, потім на хор; це саме так, як залізти в матню до мужика. Полковник від таких прозрінь трусонув головою, як лев у зоопарку. Лізка йшла попереду на півзігнутих, зацікавлено стромляючи то в одну кімнату, то в другу свого писочка. Полковник навіть зачудувався дівчиною в школярській сукні. У кінці коридору — прочинені двері, косяк світла, клуби тютюнового диму вивалювалися разом із криком і сміхом.
1
Мата Харі (07. O8. 1876 — 17.10.1917) — екзотична танцівниця, відома на всю Європу початку XX століття своїми скандальними й сенсаційними виступами оголеною. 1917року її розстріляли французи як німецьку шпигунку.