І знову став на наш бік. Такого давно не було.
— Біба, на чо ти її приволок? Вона не наша.
— Та він собака! — закричав Пєца й закрутився біля межі, де сиділи тузи, розставивши ноги своїм хорям, курили гаванські сигари й різали в двадцять одно, або просто їхні лахудри їм втіхаря сосали. Біба втягнув нижню губу, клацнув, протяжно і звучно, аксакали не поворухнулися, засунув руки в кишені, а вона так і лишилася стояти, з кам’яним і строгим обличчям. Ніяка, одним словом. Капітан першим порушив мовчанку.
— Та нехай сідає! У неї шо, ящур?!
— Давай по-людський розійдемося, — сказав я, сів за столика й вихилив коктейль одним духом. Накрилося моє кіно. Але тут знов виступив Халява. Він прочовгав проходняком, як заведено і як положено, вийшов за межу й сказав, не дивлячись на Бібу:
— Штурман. Піди сядь біля Капітана. Будєт баклан.
Я нічим не цікавився, крім червоного косяка світла, що падав на овал її обличчя з велетенськими сірими очима, з розширеними зіницями: цікавість — спокуса всього світу. Біба відійшов від неї й намагався заговорити з тузами, але ті мовчали: хорі сосали їм, старанно вібруючи головами. Духота й духан, що не продихнеш. А її цікавило: широко відкриті очі. Справжнє життя, рване й неприховане, фальшиве й заманливе, що тобі цирк для п'ятирічної дитини. Я робився сентиментальним, але нічого більше не сказав, а Халява повернувся й пішов, і я рушив слідом за ним. Вона й Біба лишилися стояти на криваво освітленому п'ятачку серед пливких, як масло, офіціантів. Я не повертав голови. І тут Халява сказав:
— Обернешся — тобі ніколи її не бачити.
— Ага. Спасіба, Мєчєний…
У Халяви важка, чавунна голова, ноги він переставляв повагом і не човгав ними по закону — коли прийдеться чи не прийдеться. Завжди в масть. Я йшов за його широкою спиною й думав про неї. Олька Коваль нарешті відліпилася від колони, прокотилася колобком залою між халдеїв, і харкнула в обличчя Ірці.
— Іди, — сказав, не обертаючись, Халява. І я пішов. І щосили врізав у торця Ольці, просто в її круглу пику. І молодняк радісно затупав ногами, заклацав пальцями. Біба потягнувся по фінку. Олька проїхала юзом і зупинилася біля столика Капітана, якраз під ногами його суки, плюнувши кров'ю на його білі штиблети. Але Капітан, із того кутка, де сиділи тузові й пускали сизий дим від сигар, відкинув голову свого хоря з колін і сказав:
— Ша, ти безпредєльнічаєш, Біба. Ти всього фраєр. Зрозумів. Фраєр. Іди і сядь он там, — і Капітан показав у куток, на нейтральну полосу. Цього разу Халява обернувся. І сказав, упівоберта, — червона смуга від вітража на лівому оці:
— Да, малий, ти для неї райські яблука достанеш. Шо ж, так ми влаштовані… Ходім, є баклан. Забирай її з собою…
І ми сіли за столика — Ірка біля мене, Капітан навпроти, а Халява в тіні. Тільки зараз я побачив його дорогий англійський піджак, метелик і масивні, з рижухи, персні на руках. Я взяв сигару зі столу. Закурив і сказав:
— Скоро починається сеанс.
— Що за кіно?
— По-моєму, Чапаєв, — відповіла вона й закурила сигарету, «Данхіл», із золотим обідком біля фільтра, десять карбованців за пачку.
Халява кивнув головою й сказав:
— Завтра на Аляудах.
— Ясно.
Ірка сиділа поруч, і я поклав свою важу лапу на її прохолодну долоню. І вона стиснула мені пальці. Міцно, як це роблять лише діти. І тут виникла думка: а можливо, їй насправді колись ось це все сподобається, це кодло уйобків зі скошеними вовчими очима, що раді, дай тільки, перерізати один одному горлянки. Я знав Халяву. Так ніхто його не знав, як я. Тхоряка любив умиватися власною спермою. Був випадок, коли я застрьомав його на цьому. Подивився у вікно… Халява дрочить собі в клешню, а потім витирає своє хавло… Зараз мене замутило, не інакше ми з нею відчули себе чужими. Але чуйка в нього була ще та. Не повертаючи голови, він сказав:
— Завтра на Аляудах… Як твої пацани?
— Поки в нормі. Придержи Бібу.
— Це твоя проблема…
Я пішов відлити. У жіночому відділенні двері відчинені. Біба, поставивши Ольку Коваль раком, встромивши писком в унітаз, періщив їі широким офіцерським паском. Я не втручався.
Відлив, слухаючи їі булькотіння. Видно, це їй подобалося. Нічого не маю проти. За півгодини ми з Іркою цілувалися в темному залі Дому Морських Офіцерів, і хто його зна, що там витворяв на екрані Бельмондо.